Автор – Демішева М., аналітик ІАС

Конфлікт, який нещодавно виник на периферії арабського світу в одній з держав, яка вже давно не брала вагомої участі в міжнародному житті, став ще одним дестабілізуючим фактором для всього близькосхідного регіону. Єменські події вкотре продемонстрували кризовий стан міждержавних відносин на Близькому Сході, найголовнішою причиною якого є формування та протистояння двох ворогуючих полюсів – сунітської Саудівської Аравії та шиїтського Ірану. Тому конфлікт у Єменський Республіці жодним чином не можна розглядати як локальний, оскільки його істинне коріння криється у регіональному розташуванні сил, і тому матиме наслідки для всього арабського світу.

https://www.colourbox.com

https://www.colourbox.com

При всьому значенні зовнішніх факторів, виникнення конфлікту потребує «ґрунту». Саме тому плацдармом протистояння двох найбільших нафтових держав Близького Сходу стала та, яку традиційно прийнято вважати однією з найбільш конфліктних держав регіону. Справа в тому, що тут уже півстоліття не вщухає боротьба за владу різних груп населення.

На сьогоднішній день Ємен – це неоднорідна багатоетнічна та відстала держава. Велика потенційність виникнення конфлікту полягає в ряді чинників, найважливішим з яких є релігійний. Якщо в Саудівський Аравії абсолютна більшість населення є сунітами, а в Ірані – шиїтами, то в Ємені чисельність цих конфесійних груп розділена майже порівну, з незначним переважанням на користь сунітів. З огляду на обставини, які полягають у заміні громадянської ідентичності конфесійною, така різноманітність грає не на користь єдності країни і може призвести в подальшому до громадянської війни, наслідком якої може бути розділення нещодавно об’єднаної країни.

Вагомим чинником відсталості Ємену є і давня діяльність у цій країні терористичних організацій, найпопулярнішими та найвпливовішими з яких є «Аль-Каїда на Аравійському півострові» (АКАП), яка діє тут з 2009 року та фактично контролює більшу частину півдня Ємену, «Фронт ан-Нусра» та інші радикально налаштовані угрупування. Це все поєднується з відсутністю політичної модернізації та високим ступенем мілітаризації суспільства.

В економічному плані ситуація тут завжди була вкрай нестабільною через те, що майже половина населення (45%) живе за межею бідності, а безробіття тут досягає 20%. Важливу роль також грає нестача ресурсів та інші чинники, через які Ємен уже багато років є плацдармом для поширення революційних настроїв.

Країну не оминають жодні потрясіння та кризи, з якими зіштовхується близькосхідний регіон. Так, ще в 2011 році, на хвилі демонстрацій та державних переворотів в арабському світі, тут було усунено президента Алі АбдаллуСалеха, який управляв Єменом, як єдиною країною з 1994 року. Однак навіть після того, як єменський президент відмовився від влади, деякі протестуючі не квапилися залишити вулиці Сани, мотивуючи це загрозою активізації діяльності ісламістів, як це сталося на той момент у Єгипті.

Треба сказати, що ці побоювання не були безпідставними, оскільки через нестабільну ситуацію в державі та активний фундаменталістський рух Ємен ризикував стати другим Афганістаном. До того ж з початку 2012 року активну роль у політиці держави почала грати родина аль-Ахмарів на чолі з Садиком аль-Ахмаром, яка активно співпрацювала з такими ісламськими партіями сунітського толку, як «Аль-Іслах» та «Брати-мусульмани». Співпрацював з аль-Ахмарами й тимчасовий віце-президент країни АбдРаббо МансурХаді, якого вибрали 21 лютого 2012 року після повалення режиму Алі АбдаллиСалеха.

Після безальтернативних виборів у країні було оголошено про початок Національного діалогу (НД) під егідою ООН, який повинен був виробити проект нової Конституції країни та сприяти наведенню ладу в державі. НД практикували на собі й інші країни, які пережили потрясіння «арабської весни», наприклад, Бахрейн та Туніс. Проте в Ємені ситуація була складнішою через відсутність єдиного, підтримуваного більшістю центру, тож проведення НД тут не дало бажаних результатів, а тільки сприяло посиленню опозиційних настроїв з боку хуситської громади шиїтів-зейдитів, що складають близько третини населення країни.

Хусити проживають переважно на півночі Ємену й традиційно намагаються розширити свої права в державі, де велику роль грають сунітські ісламістські угпування. Під егідою військово-політичної організації «Ансар Аллах», ще до початку гарячої фази єменського конфлікту, вони нанесли удар “Аль-Каїді” та згодом, у вересні 2014 року, захопили столицю країни, що остаточно довело неспроможність єменського уряду ефективно керувати державою.

«Революція 21 вересня» сталася на тлі великої кризи й нестабільності в єменському суспільстві. Президент Хаді за всі роки свого правління так і не зміг забезпечити ефективну діяльність НД. У результаті цього в січні 2014 року НД закінчився майже безрезультатно, а в країні все більше й більше зростали революційні настрої. Такі обставини й стали передумовою формування союзу між екс-президентом Салехом і хуситами. І хоча Салех, перебуваючи при владі протягом 2000-х років, досить жорстко боровся проти хуситів, проте в новітніх умовах, судячи зі всього, обидві сторони знайшли багато спільного, а їх співробітництво призвело до того, що незабаром хусити стали найвпливовішою силою на півночі Ємену.

Саме через цей союз у поєднанні з уже згаданою нестабільністю хусити змогли повністю змінити розташування політичних сил у Ємені. Одним із найвагоміших результатів «революції 21 вересня» було те, що аль-Ахмари змушені були покинути країну, що призвело до ще більшого послаблення влади Хаді. Звернення за військовою підтримкою до Ер-Ріяду остаточно відвернуло від нього більшість населення країни і зробило його, за висловлюванням експерта Л. Ісаєва, «політичним трупом» на єменській арені. Навіть партії, які раніше підтримували президента, почали жорстоко засуджувати його дії.

http://www.aljazeera.com

http://www.aljazeera.com

Ці обставини зробили можливість відкритого втручання в країну сусідніх держав, особливу роль у якому грає Саудівська Аравія, яка під лозунгами «встановлення справедливості» прагне добитися, щоб розвиток подій грав на її користь.Саудити так само, як і єменський «легітимний» уряд, уже встигли повісити на хуситів клеймо «терористів» і позиціонують боротьбу з ними, як боротьбу з шиїтським Іраном, який, як вони стверджують, фінансує шиїтський «тероризм» у всьому близькосхідному регіоні. Більш ніж зрозуміло, що завданням Саудівської Аравії зараз, як одного з полюсів у регіоні, полягає в недопущенні створення шиїтської коаліції Лівану, Сирії, Іраку, Бахрейну на чолі з Іраном. Крім того, не треба забувати ще й про той факт, що в самій СА проживають багато шиїтів (15%), які навіть для такої центристської країни можуть стати дестабілізуючим чинником у випадку підтримки їх сильним ворогом. Тож головною ціллю саудитів є послаблення півночі Ємену, де на сьогоднішній день домінуючою силою є угрупування «Ансар-Аллах», яке в останні роки стає все сильнішим. Щодо інших арабських країн, то вони відгукнулися на заклик СА саме через свої побоювання переходу Ємену в сферу впливу Ірану.

У цьому контексті треба детальніше звернути увагу на чинники, що зумовлюють важливість Ємену для країн регіону. Ємен не є однією з провідних країн за видобутком нафти, він не входить у лігу нафтовидобувних держав, що дозволяло б розглядати цей конфлікт як боротьбу за ресурси. Відразу після початку кризи в 2015 році такі компанії, як Total (Франція), OMV (Австрія), OccidentalPetroleumCorp (США) та багато інших поквапилися покинути країну, що призвело до майже повного зупинення нафтовидобувної промисловості в державі. У випадку з Єменом зважати треба не на кількість ресурсів, а на важливе геополітичне положення – країна контролює частину стратегічно важливої Баб-ель-Мандебської протоки, через яку в 2013 році щодня перевозилося 3,8 млн. барелів сирої нафти, в результаті чого вона посіла третє місце в світі за обсягами транзиту енергоресурсу. Протока є найкоротшим маршрутом транзиту нафти в Європу, альтернативою якому може бути тільки транзит в обхід Африки, проте такий шлях збільшує час перевезення на 10-15 днів, що автоматично в рази підвищує кінцеву ціну на ресурс.

У березі – квітні 2015 року стало відомо, що хусити захопили берегову військову базу, а потім розмістили на двох островах Баб-ель-Мандеб ракетні установки, далекобійні гармати та швидкісні катери. Контроль над цією стратегічно важливою зоною дозволяє хуситам перекрити протоку, припинивши транзит нафтових танкерів та інших вантажних суден з Червоного моря в Середземне. Особливо зацікавлені в тому, щоб протока була відкрита Ер-Ріяд і Каїр, оскільки вони вивантажують нафту на терміналі Айн-Сохна в Червоному морі, звідки вона по нафтопроводу SUPAM, що перетинає Єгипет, надходить в Олександрію. Ірану така блокада дозволила б чинити тиск на Саудівську Аравію – головного політичного, ідеологічного та економічного суперника в регіоні. Тому в кінці березня 2015 у ЗМІ з’явилися повідомлення про те, що Тегеран направив у Баб-ель-Мандеб два оперативних з’єднання ВМС, нібито для захисту хуситів. Єгипет у відповідь розмістив у регіоні шість бойових кораблів і не менше 1000 морських піхотинців. Це все дозволяє нам зробити висновок про складність даного конфлікту, що полягає не стільки в протистоянні шиїтів і сунітів, а в глибоких геополітичних інтересах держав регіону.

Саме чинник транзиту став найвагомішим приводом для втручання в країну. У коаліції, безперечно, немає чіткої тактики, тому головний метод «встановлення справедливості» полягає у повній дестабілізації ситуації, навіть якщо така дестабілізація означатиме для Ємену початок громадянської війни.

Очевидним є і те, що чим масштабнішими будуть безлади в країні, тим більшу роль у конфлікті відіграватимуть екстремістські сунітські організації такі, як “ІДІЛ”, “Аль-Каїда” та “Джебхатан-Нусра”, діяльність яких чомусь ніколи не лякала Саудівську Аравію, і навіть більше, все вказує на те, що ці угрупування займають чільне місце в планах Саудівського Королівства. Так чи інакше, але поки що ця стратегія не дає бажаних результатів, авіаудари на даний момент, крім гуманітарної кризи та світового осудження, нічого не приносять. Ці обставини змушують задуматися арабську коаліцію про наземну операцію, питання про яку піднялося на саміті Ліги арабських держав у Шарм ель-Шейху.

Однак якщо розглядати дійсну вірогідність такої операції, то вона досить невелика, з огляду на непропорційні інтереси Саудівської Аравії та інших держав у цьому питанні. Та й загалом арабські країни не дуже квапляться вступати в боротьбу, розуміючи, чим це може загрожувати в подальшому. До того ж деяким країнам просто не вигідно підтримувати безпосередньо якусь сторону – Іран чи Саудівську Аравію. Так, наприклад, уряд Оману, який протягом багатьох років виступає в якості посередника між цими двома державами, заявив про свою нейтральну позицію та не приєднався до коаліції навіть формально. Ряд країн не готові розв’язувати нову війну при таких обставинах, які склалися на даний момент у регіоні. Тому багато урядів підтримують СА лише на папері, що навряд чи призведе до реальних дій з їх сторони в майбутньому. Саудівський уряд , у свою чергу, цілком розуміє неспроможність самотужки провести успішну наземну операцію, оскільки озброєння Саудівської Аравії зовсім непридатне для таких цілей. Тому, розраховуючи на допомогу Єгипту, Абдалла Аль Сауд воліє чекати слушного часу задля нового етапу дій у цьому напрямку.

https://www.rusi.org

https://www.rusi.org

Щодо можливості мирного урегулювання кризи, то після нещодавніх переговорів у Женеві, про таке залишається тільки мріяти. Крім того, що уряд на чолі з прем’єр міністром Ємену Р. Ясином жодного разу не зустрілися з хуситською делегацією віч-на-віч, так ще після їх закінчення вони не припиняють звинувачувати одне одного в небажанні досягати угоди. ООН на чолі зі спецпосланцем І. У. Ш. Ахмедом намагалася сприяти укладанню договору про припинення вогню хоча б під час священного для мусульман місяця Рамадану. Проте від початку результати переговорів, а точніше їх відсутність, цілком можна було передбачити, дивлячись на умови, які поставив уряд хуситам – відступити від захоплених ними раніше місць, що відразу ж було відхилено іншою стороною. ООН вкотре продемонструвала свою слабкість і неспроможність вплинути на хід конфлікту, проте світова спільнота воліє виправдовувати це скоріше тим, що це була перша спроба, і з часом до деяких результатів все ж таки прийти вдасться. Дивлячись на такий хід подій, мимоволі з’являються думки про те, що конфлікт таки обіцяє бути тривалим.

Тим часом, усе виразнішою стає загроза розширення конфлікту в разі, якщо Іран усе ж таки зважиться на більш рішучі дії, щоб захистити «одновірців». Зараз Ісламську Республіку стримує тільки ядерна угода, яку планують укласти до 30 червня 2015, проте її зрив може означати для Ірану, що втрачати вже немає що. Це розв’яже йому руки й дозволить піти на відкриту конфронтацію з прозахідними країнами. Тож, хоч на даний момент ситуація на Близькому Сході й нагадує хаос, та, як ми можемо бачити, її елементи настільки взаємопов’язані між собою, що зміна однієї обставини цілком імовірно може означати й повну зміну розташування сил у регіоні. Щодо майбутнього Ємену, то багато аналітиків передбачають малу вірогідність подальшої єдності країни. Ситуація вказує якщо не повне розділення держави на дві суверенні частини, то хоча б на суттєву децентралізацію, яка може відбуватися в майбутньому.