Експертні оцінки – Байковський П. Б., к. п. н., доцент кафедри країнознавства і міжнародного туризму ЛНУ ім. І. Франка;

Кузик П. С., к. п. н., доцент кафедри міжнародних відносин та дипломатичної служби ЛНУ ім. І. Франка;

Хімяк А. В., керівник проектів і програм відділу розвитку; керівник проектів і програм Центру верховенства права (Український Католицький Університет).

Автори: Роговик О., координатор ІАС, Посполіта В., аналітик ІАС.

Сценарій №3. Повномасштабне вторгнення / фронтальна атака Росії
Сценарій №4. Відступ Росії / перемога України
Замість висновків: базові «українські сценарії»
Як повернути Донбас: стратегія України

Існують сценарії, які практично перекреслюють усі потуги переговорного процесу і зводять нанівець Мінські угоди, які й без того дотримуються лише в односторонньому порядку. Масове скупчення військ РФ вздовж кордону з Україною, а також їх численна кількість в рядах бойовиків викликає певні здогадки щодо завдань, котрі поставило перед ними командування.

Після «Мінську-2» режим «припинення вогню» на Донбасі так і не виконується. Натомість з боку бойовиків спостерігалися  позиційні перегрупування та стягнення важкого озброєння та техніки до лінії розмежування. Дехто може висловити припущення, що сепаратисти розгорнули озброєння для стримування України та укріплення своїх позицій. Однак не варто забувати , що у Мінському протоколі був розроблений для того, аби запобігти подібним сценаріям. У цьому контексті суттєвішою є думка про те, що російська сторона використовує перемир’я, аби значно оснастити бойовиків.

Сценарій №3. Повномасштабне вторгнення /

фронтальна атака Росії

Ризик повномасштабного наступу є доволі високим, оскільки для цього є ґрунтовні підстави. Американські експерти виокремили три можливі сценарії.

За першим сценарієм, війська РФ вторгаються в Україну через непідконтрольні їй території Донбасу, доходять до лінії Дніпра та з’єднуються з Кримом. Для виконання такої операції знадобиться 24-36 тис. військових. У часових рамках це може зайняти 6-14 днів. Площа захопленої території становитиме 46,2 тис. кв. км із населенням приблизно у 2 млн.

https://www.stratfor.com

https://www.stratfor.com

Другий сценарій, фактично, є продовженням першого. Війська РФ долають лінію Дніпра і просуваються на захід аж до Придністров’я. Для такої операції знадобиться особовий склад чисельністю 40-60 тис. При цьому площа окупованої території становитиме 103,6 тис. кв. км із 6-мільйонним населенням. Орієнтовно, на таку операцію знадобиться 23-28 днів.

https://www.stratfor.com

https://www.stratfor.com

За третім сценарієм, війська просуваються широкою лінією на захід, окупувавши територію всієї Східної України по лінії Дніпра. Для такої операції знадобиться 91-135 тис. військових та 11-14 днів на виконання поставленого завдання. Населення окупованої території становитиме 13 млн.

https://www.stratfor.com

https://www.stratfor.com

Цілком реалістичним є реалізація двох перших сценаріїв, оскільки для виконання операцій знадобиться менше людських ресурсів, однак доведеться вдовольнятись меншими загарбаннями. Навіть зустрівши активний опір населення, у РФ буде достатньо сил, щоб контролювати окуповану територію. Тим не менш, подальше просування буде ускладнене вздовж лінії Дніпра, яка стане надійним оборонним рубежем. Третій сценарій є доволі ризикованим і обмеженим, оскільки для виконання такого завдання доведеться кинути практично весь склад сухопутних військ. А за останніми підрахунками, це близько 280 тис. осіб. Мобілізація такої величезної сили наврядчи залишиться непомітною. Відповідно це стане тривожним сигналом для Європи та США.

В. Філіпчук відзначає, що швидка фронтальна атака росіян призведе до дестабілізації ситуації по всьому південному-східному регіоні і до переходу конфлікту на абсолютно новий рівень. У поточній ситуації він виглядає дуже малоймовірним. Якщо такий сценарій здійсниться, то описати його можна лише наступним чином: повномасштабне російське вторгнення, Захід надає Україні масовану військову допомогу, а там – як Бог дасть.

Як зазначив Інформаційно-аналітичному центру факультету міжнародних відносин ЛНУ ім. І. Франка Хім’як А. В (керівник проектів і програм Українського Католицького Університету): «Полягає цей сценарій у тому, що терористи разом з російською регулярною армією розпочнуть повномасштабне вторгнення в Україну, що, в свою чергу, виведе конфлікт на абсолютно новий рівень і призведе спочатку до регіональної, а згодом, можливо, і до великої континентальної війни. Такого сценарію, як виглядає, не хочуть ні в Україні, ні на Заході, ні навіть у самій Росії».

http://www.theignorantfishermen.com/

http://www.theignorantfishermen.com/

Найменш імовірним сценарієм, на думку французьких експертів, залишається втручання в конфлікт сил НАТО. Міністри оборони країн НАТО у відповідь на агресію Росії оголосили про створення в найкоротші терміни Сил швидкого реагування чисельністю 5 тис. осіб. Але їх втручання в конфлікт є найменш вірогідним. Потім ці території, у разі «миротворчого бліцкригу», треба буде контролювати, постачати та інше. Це може стати непосильною ношею для російської економіки, особливо в умовах масштабних санкцій і наростаючої міжнародної ізоляції. О. Баун зазначив: «Кремль хотів провести цю війну з мінімальними витратами». Ціна відновлення війни може виявитися дуже високою.

Г. Перепелиця відзначає, що зараз відбувається потужне насичення території, яка контролюється сепаратистами, російськими найманцями і російським спецназом, воєнною технікою з метою перейти в контрнаступ і відвоювати ті території, які вони втратили в результаті наступу українських військ. Такий план уже сьогодні реалізовується. Ми бачимо величезне скупчення воєнної техніки на ділянках українського кордону, які не контролюються українськими прикордонниками. Ця техніка буде переправлятися для посилення сил сепаратистів. До кордону по всьому периметру підтягуються російські війська і готуються бойові позиції для воєнних дій. На військовій мові це означає підготовку прикордонної території як зони бойових дій. Там будується воєнна інфраструктура для стратегічного розгортання російських військ, які можуть у будь-який момент від демонстративних дій перейти до широкомасштабного наступу вглиб території. Таким чином, російська сторона намагається реалізувати три сценарії одночасно, не визначивши поки що, який сценарій буде для неї головним.

В. Мiрчинський і В. Корза стверджують, що сьогоднi з вiрогiднiстю до 50 вiдсоткiв можна говорити, що Росiя намагатиметься просуватися далi в Україну, аби створити сухопутний коридор до Криму. Цей сценарій передбачає захоплення Маріуполя, а також півдня Запорізької і Херсонської областей. Мотиви Кремля тут переважно геополiтичнi. І. Золотаренко відзначає, що є тут i психологiчнi моменти – Путiну потрiбна перемога бодай локального масштабу, і нею може стати створений сухопутний коридор до Криму. Якщо цiєї перемоги не буде, то росiяни рано чи пiзно спитають: а навiщо нашi сини i чоловiки гинуть на українськiй землi? Нiвелювати цей негатив може тiльки просування вперед.

Остаточно припинити вiйну в Українi Путiну заважає тупикова ситуацiя, до якої він потрапив, розпочавши агресiю. Бо вiдступ – це остаточна поразка всього проекту «русский мир». Вiдтак у наступ на Путiна можуть пiти росiйськi «яструби», адже поразка лiдера – завжди дуже зручна нагода, щоб просунути сильнiшого керiвника. А цього Путiн боїться найбiльше. Крiм того, вiдступ Путiна може спровокувати низку зовнiшнiх претензiй до Росiї.

Крім того,є наступні наслідки: 1) існує небезпека військових дій зі значною кількістю жертв як серед російських військовослужбовців, так і серед мирного населення; це може змінити реакцію на дії Росії в світі; 2) Росія піддасться масштабному економічному тиску з боку Заходу. Протистояння Росії із Заходом стане тривалим; 3) Росії стане складніше аргументувати свою позицію як перед лицем незахідних країн, так і у відносинах з країнами Митного союзу; 4) Росія нестиме відповідальність за тяжке економічне становище і складну військово-політичну обстановку.

Т. Березовець пише: «Цей сценарій можна назвати рожевим, але є три причини не вірити в його реалізацію. Перша: немає і тіні народного ентузіазму в містах, контрольованих проросійськими напіввійськовими організаціями. Якщо російські війська перейдуть кордон, їх не будуть радісно вітати юрби народу. Друга причина -це сподіватися, що здоровий глузд переможе; очевидність того, що після анексії Криму нове порушення міжнародного права дорого обійдеться Росії в дипломатичному та економічному плані. Третя: поділ України військовим методом призведе до вступу Західної України, Молдови та Грузії до НАТО, і НАТО негайно опиниться біля західних і південних кордонів Росії».

За оцінками Москви, план розбудови державних утворень в окупованих територіях практично провалений. Причини для цього включають у себе відсутність дисципліни і координації дій різних груп на територіях «ДНР»/ «ЛНР»; висока криміналізація груп; масова крадіжка поставок, наданих російською владою; низький рівень участі у встановленні мирного життя на окупованих територіях з боку лідерів озброєних груп; нездатність місцевих «лідерів» почати політичний процес і створити політичне представництво псевдо-державних утворень; брак ресурсів персоналу на окупованих територіях. Ці умови закликатимуть Москву змінити тактику.

За деякими оцінками, Москва в даний час стикається з проблемою створення політичної основи для псевдо-державних утворень. Місцеві керівники збройних груп не можуть стати політичними лідерами. Крім того, існує конкуренція керівників банд, що унеможливлює і запрошення «зовнішнього лідера».

На сьогоднішній день, люди, які виступають у якості лідерів «ДНР» та «ЛНР», чинять тиск на Москву. Вони прагнуть отримати контроль над Маріуполем, Артемівськом, Сєвєродонецьком, Лисичанськом та Краматорськом за допомогою російських військ, тим самим підвищуючи економічний потенціал самопроголошених республік. Їх самодостатість – лише міф.

http://mignews.com.ua/

http://mignews.com.ua/

На думку О. Мельника, вірогідність широкомасштабного протистояння, звичайно, є, але вона не висока. «Зрозуміло, що самі бойовики зацікавлені у продовженні бойових дій. Адже спроби врегулювання конфлікту позбавлять їх усіх привілеїв, якими вони зараз володіють. Тобто вони позбудуться влади на підконтрольних їм територіях, фінансових ресурсів, можливості заробітку».

Поки залякування силою – єдиний наразі дієвий інструмент російської зовнішньої політики. З цієї точки зору потрібно розглядати і перспективи заморожування конфлікту на Донбасі. Росія, яка є стороною конфлікту, жодним чином не налаштована на його врегулювання. Накопичення сил на Донбасі і на його кордонах – це радше демонстрація намірів.

«Грузинський випадок»: варіант наступу?

Як і на сході України, Кремль, який виявив бажання контролювати Грузію, на початку 1990-х років почав підігрівати сепаратистські настрої в Абхазії, а пізніше, у 2000-х роках, – і в Південній Осетії. Грузія, як і Україна, боролася за свої території, але програла регулярним військам та авіації РФ, які в цьому конфлікті РФ використала абсолютно відкрито. Після затяжної війни Абхазія і Південна Осетія перетворилися на «частково визнані республіки»; цивілізований світ вважає їх територією Грузії, а Росія – незалежними країнами.

Про плани В. Путіна відпустити Донбас за «грузинським сценарієм» заговорили на початку літа 2014 р. після псевдореферендуму 11 травня в Донецькій і Луганській областях: ватажки так званих «ДНР» і «ЛНР» заявили, що понад 90 % населення нібито висловилися за самостійність регіону, а до кінця травня вони в односторонньому порядку виявили бажання приєднатися до РФ. Але, на відміну від Абхазії та Південної Осетії, чию незалежність Кремль у підсумку визнав, прохання ватажків так званих «республік» були проігноровані.

За словами експертів, реалізувати на Донбасі «грузинський сценарій» не вдасться через економічну цінність Донбасу. Там зосереджені величезні виробничі потужності, металургійні та коксохімічні заводи, вугільні шахти. Після анексії Криму, який Росії доводиться утримувати, відновлення та утримання Сходу України Москва не потягне. В. Карасьов відзначає: «Одна справа – вирощувати мандарини в Абхазії, а зовсім інша – добувати вугілля на Донбасі».

С. Тарута заявив: «Мене лякає аналогія розвитку подій з Абхазією. Там теж була буферна зона, сторони відійшли на певну відстань. А потім раптом одна сторона, коли інша розслабилася, взяла і зайняла швидко всю буферну зону».

«Українська Ічкерія» – мрія Путіна

Ще одним варіантом негативного розвитку подій є внутрішньополітична дестабілізація як всередині України, так і на неконтрольованої Києвом території південного сходу країни навіть без всякого військового наступу на Донбасі. Неможливість консолідації влади, формування поліцентризму при прийнятті рішень збільшує ризики непередбачуваності української влади, а також спроби використання вуличної стихії для посилення тієї чи іншої групи впливу. У цьому зв’язку виникає ризик втрати ефективного управління, регіоналізації країни. При такому розвитку подій Києву буде вже не до АТО і до утримання Донбасу. Такий сценарій можна умовно визначити, як «українська Ічкерія». Не виключено, що наростання хаосу в Києві і на Донбасі відбуватиметься одночасно, і в цьому сенсі виникає небезпека переформатування конфлікту по лінії Київ-«народні республіки» у війну «всіх проти всіх» з перетворенням української держави на фікцію. Для Росії і для Заходу ця ситуація загрозлива, хоча вона може в підсумку підштовхнути Москву, Вашингтон і Брюссель до спільних дій по недопущенню експорту української нестабільності в Європу. У таких умовах росіяни переконували б Захід, що Україна, як нестабільна держава, не повинна розраховувати на жодні обіцянки зближення із Заходом. При таких обставинах могло б мати місце дзеркальне відображення нинішньої ситуації.

Сценарій №4. Відступ Росії / перемога України

Як зазначив Інформаційно-аналітичному центру факультету міжнародних відносин ЛНУ ім. І. Франка Хімяк А. В (керівник проектів і програм Українського Католицького Університету): «Унаслідок сильної позиції України, яка консолідувала свої зусилля з західним світом, а також під тиском санкцій, Росія перестає втручатися у внутрішню політику України, припиняє матеріально-технічну, військову, фінансову та інформаційну підтримку терористів. Без підтримки Росії – терористи здають свої позиції, складають зброю, Україна відновлює територіальну цілісність та повний контроль над всіма територіями Донецької та Луганської областей, а також відновлює контроль над державним кордоном з боку Росії. Відбуваються демократичні вибори на місцях, відновлюється стан, який був до початку конфлікту. Тобто, фактично, це є врегулювання ситуації на українських умовах. На жаль, у сьогоднішній ситуації ймовірність такого сценарію дуже низька».

http://ar25.org/

http://ar25.org/

Розвиток подій, при яких Росія припиняє дестабілізувати ситуацію на сході України, сили АТО долають сепаратистів на Донбасі. Починається фаза примирення – те, на що зараз спрямовані основні сили та ресурси. Однак не все так просто. Такий сценарій ставить главу Кремля у доволі невигідне становище.

По-перше, Україна в очах світової спільноти постане, як сильна держава, котра змогла витримала натиск могутнього супротивника власними силами. Вплив нашої держави на міжнародній арені суттєво зростає, з фінансовою підтримкою ЄС вдається подолати наслідки економічного колапсу.

По-друге, поступившись на Донбасі, підтримка Путіна серед населення різко впаде. Машина пропаганди Кремля запустила незворотні процеси, і зробити крок назад – означає зробити крок назад, визнати поразку. Багато прихильників Путіна відчують себе обдуреними, що може спровокувати хвилю обурення та масові протести. Відповідно, для націоналістичних та опозиційних рухів таке розгортання подій може стати сигналом до ще активних дій. Як наслідок, окремі аналітики прогнозують навіть можливий розпад РФ на окремі утворення.

Такого завершення хотілось би всім прихильникам мирного врегулювання конфлікту. Однак історія україно-російських відносин у котрий раз доводить, що відносини між обома державами носять специфічний характер.

Нинішній стан справ усередині України і навколо неї характеризується надзвичайною крихкістю всіх наявних конструкцій, починаючи від самої української влади та невизнаних республік південного сходу країни і закінчуючи взаєминами зовнішніх гравців з приводу перспектив вирішення небезпечної кризи в центрі Європи. У цій ситуації існує спокуса прискорити розвиток подій і замість скрупульозного розплутування вузлів зважитися на те, щоб розрубати їх за допомогою рішучої наступальної операції проти «ДНР» та «ЛНР».

При такому виборі розвиток ситуації може піти по декількох шляхах. Перший шлях – це повторення сценарію «Сербська Країна-1995», коли хорватські збройні сили і добровольчі формування при військово-політичній та інформаційній підтримці США і їхніх європейських союзників розтрощили інфраструктури невизнаної республіки «Сербська Країна» і добилися відновлення територіальної цілісності країни без багаторічних переговорів, поступок і компромісів. Це означатиме найбільшу поразку Москви на пострадянському просторі, яку можна порівняти за своїми наслідками з «кольоровими революціями». Це поставить хрест на проектах євразійської інтеграції.

Експерти вважають, що влада України може прийняти рішення вести війну до переможного кінця у випадку серйозної військової та фінансової підтримки з боку США та ЄС, зокрема надання Києву летального зброї.

Сценарій ризикований, бо у відповідь на західну допомогу летальним озброєнням України Росія буде нарощувати військові потужності на території військових дій. Буде задіяна авіація, що зробить перебіг і результат конфлікту більш кривавим і непередбачуваним. Навряд такі ризики нас влаштують.

В. Філіпчук позитивний варіант сценарію описує так: «Урегулювання ситуації на українських умовах, що дуже малоймовірно: сепаратисти складуть зброю, проведуть вибори, повернуться та інтегруються в Україну».

Під тягарем санкцій російська економіка зазнає настільки важкі втрати, що ділові кола наважаться на конфронтацію з Путіним. Крім того, нібито антизахідний альянс з Китаєм обернеться для Росії пасткою: вона потрапить у залежність від зростаючого економічного гіганта і ризикуватиме перетворитися на державу-сателіт Піднебесної. До того ж населення країни буде невдоволене постійно зростаючим числом загиблих в Україні солдат, і почнуться народні хвилювання. Путінська пропаганда оголосить, що Росія піднесла Заходу наочний урок і тепер може спілкуватися з ним на рівних.

На межі фантастики: «Великий Донбас»

Цей сценарій розрахований на мирні умови розвитку. «Великий Донбас» може стати потужним промисловим регіоном у процесі реалізації цілеспрямованої державної політики з відновлення територій, промислового потенціалу Донбасу, поверненню біженців та притоку робочої сили. Для цього повинен реалізовуватися національний або міжнародний проект із залученням фінансування. Умовою для такого сценарію може стати спільна зацікавленість України, ЄС, РФ в участі у проекті та інвестиціях. При цьому потрібна зміна місцевих еліт, які повинні складатися з професійних менеджерів і технократів. Сценарій вважають найменш імовірним розвитком сходу України.

Замість висновків: базові «українські сценарії»

Експертна оцінка: Кузик П. С., к. п. н., доцент кафедри міжнародних відносин та дипломатичної служби ЛНУ ім. І. Франка

«Найімовірніший сценарій у короткій та середній перспективі – продовження тліючої війни на Донбасі та, загалом, гібридної війни Кремля проти України. На сьогодні Путін не досяг головної мети своєї кампанії проти України – повернення нашої країни на російську «орбіту» і/або повного послаблення української влади аж до занурення країни у політичний і економічний хаос. Збройний конфлікт на Донбасі – це лише один з інструментів для досягнення цієї мети. Зрештою, його використання вказує на те, що на сьогодні у Кремля суттєво обмежені інші можливості впливу на Україну.

Така тактика Москви не виключає короткострокової ескалації воєнних дій, що ми частково уже спостерігаємо з кінця травня. Однак ціль такої ескалації – не так намагання захопити нову територію, як радше посилити тиск на український уряд та суспільство через збільшення людських, економічних і психологічних та рейтингових втрат від потенційних локальних поразок.

З погляду звичайної логіки Москві не вигідне ані замороження конфлікту на Донбасі, ані широкомасштабний наступ. З огляду на високу імовірність великої ціни та непомірних довгострокових ризиків для Росії, пов’язаних з великим наступом, реалізація останнього сценарію є малоймовірною.

Хоч сценарій великого збройного наступу відкидати остаточно також не можна, але так виглядає, що Росія затіяла довгу та виснажливу гру, розраховуючи на те, що і Захід, і зрештою сама Україна в кінці-кінців підуть на політичні поступки. Із заяв самого Путіна та інших російських офіційних осіб випливає, що такими поступками мають бути насамперед фактичний конфедераційний устрій держави та гарантії не вступу України (навіть в якомусь урізаному варіанті) до будь-яких західних структур, у т.ч. ЄС та НАТО. Зрозуміло, що такі поступки насправді означатимуть неодмінне повернення України до російської сфери впливу та, загалом, ліквідації суверенітету».

У дослідженні Інституту «Нова Україна» окремо наголошується, що при будь-якому з сценаріїв період реінтеграції буде довгим, витратним і конфліктним, а розширення сецесії до меж адміністративних розділових ліній Донецької та Луганської областей не є поки доцільним через можливе зростання зони нестабільності. Головною метою української влади залишається визначення в питанні, який саме сценарій розвитку територій Донбасу, що зараз знаходяться в зоні конфлікту, відповідає національним інтересам. Такий сценарій не повинен гальмувати проект розвитку України як демократичної європейської держави.

http://topwar.ru

http://topwar.ru

В. Філіпчук відзначає: «Для України, звичайно ж, найбільш бажаним буде  сценарій «українськи умови», але реально ми залишилися б задоволені і «замороженням». Росіян, у той же час, найбільше цікавить другий варіант (конфлікт низької інтенсивності). Тобто ми згодні навіть на своєрідний варіант Придністров’я, а представники РФ хочуть створення постійної напруженості.

Експерти пропонують, у першу чергу, створити новий «пост-мінський» переговорний формат. Сторонами переговорів будуть як офіційні представники київської влади й регіонів країни, так і вповноважені представники самопроголошених «ДНР» і «ЛНР», дипломатичні представники РФ і ЄС, а також спеціальний представник ООН. Передбачається, що нова Переговорна група розробить покроковий план з врегулювання конфлікту на Донбасі. Аналітики інституту пропонують провести ретельне міжнародне розслідування всіх фактів військових злочинів проти мирних жителів Донбасу і створити широку Раду  Донбасу, яка розробить програму розвитку регіону.

Як зазначив Інформаційно-аналітичному центру факультету міжнародних відносин ЛНУ ім. І. Франка Хімяк А. В (керівник проектів і програм Українського Католицького Університету): «В найближчі місяці деескалації конфлікту, швидше за все, не буде. Потенційна поразка Росії в Україні дуже негативно відіб’ється і на внутрішній обстановці в самій Росії, і там це прекрасно розуміють. Путінський режим вважає успішну і європейську Україну надзвичайно небезпечною для власного існування. Україна, в свою чергу, протидіючи російській агресії на Донбасі, відстоює не лише власну незалежність та цілісність, але і є важливою опорою всієї системи європейської безпеки.

Подальший розвиток конфлікту буде залежати не лише від України та Росії, але й від рішучості західних країн. ЄС та США повинні всіляко допомагати Україні – у військовому, політичному та економічному аспектах. Бо варто тільки Заходу послабити дипломатичний та економічний тиск на Кремль – Росія активізується і піде в наступ. А зупинити просування імперської політики Росії може лише сильна та стабільна Україна».

Окрім міжнародних дипломатичних зусиль, удосконалення механізмів ведення інформаційної війни та реалізації інших зовнішньополітичних інструментів, Україні треба поглянути на себе та чітко усвідомити, що треба зробити, щоб бути привабливою та успішною в політичному, економічному та цивілізаційному сенсі для українського народу на вільних та окупованих територіях; для суспільств як держав-партнерів, так і держави-агресора.   

Експертна оцінка: Байковський П. Б. к. п. н., доцент кафедри країнознавства і міжнародного туризму ЛНУ ім. І. Франка

Як повернути Донбас: стратегія України

Перш ніж почати говорити про Донбас, потрібно усвідомити, що Україна протягом більш ніж двадцяти років існувала у форматі такого собі пострадянського консенсусу. Його змістом було отримання незалежності й територіальна цілісність в обмін на збереження при владі радянських еліт та їх ідейних нащадків. Це дало Україні мир, але фактично забрало можливість для розвитку. Пострадянська українська еліта довго утримувалася при владі шляхом збереження певного status quo в українському суспільстві. І мова тут не просто про культурні відмінності, а про величезний ціннісний бар’єр. Однак незважаючи на таку різницю у цінностях, елітам довго вдавалося утримувати Україну в рівновазі. Говорячи про європейський вибір України, на ділі, ці еліти, будучи носіями радянської ментальності, зберігали Україну в російському політичному та економічному полі. У результаті такої маніпуляції одні громадяни України довго вірили в те, що країна рухається в Європу, а інші -що вона зближується з Росією. Для еліти це було найкращим втіленням їхнього інтересу: вони, діючи за принципом «розділяй і володарюй», утримували владу.

Час від часу цей status quo порушувався, проте згодом він знову відновлювався. Однак українське суспільство поступово змінювалося. Воно модернізувалося під впливом як глобалізації і можливості вільного доступу до інформації, так і в результаті демографічних змін. У результаті Євромайдан був і залишається черговою спробою здолати український status quо, а відтак подолати пострадянську за своєю природою, еліту влади.

www.youtube.com

www.youtube.com

Дивним чином, але тимчасова (хочеться вірити) втрата Криму і частини Донбасу сприяє остаточній перемозі і утвердженню цінностей Майдану. Мова йде про те, що пострадянська і проросійська ментальність в Україні зазнала значних електоральних втрат. І це дуже важливо, адже навіть імовірна провальна політика сьогоднішньої влади, яка декларує європейський вектор розвитку України, провокуватиме не активізацію і перемогу проросійської опозиції, як це може відбутися скажімо в Молдові, а появу опозиції, яка з великою ймовірністю буде ще більш проєвропейською, ніж сьогоднішня влада. У результаті ми вперше можемо отримати конкуренцію не проєвропейських і проросійських сил та політичних ідей. Це було згубно, адже розділяло українське суспільство на етнічному, мовному і ціннісному ґрунті та зберігало при владі старі пострадянські еліти. Ми отримаємо конкуренцію проєвропейських сил, котрі змагатимуться між собою за те, хто краще зможе «європеїзувати» Україну.

Те, що Україна отримала від втрати Криму і частини Донбасу певні позитиви, зовсім не означає, що від цих територій потрібно відмовлятися. Відмовлятися від своєї території, від проукраїнських громадян, котрі проживають на окупованих землях, і погоджуватись з агресією Росії не можна.

Відтак  сьогодні перед Україною стоять дві стратегічні цілі. Першою з них є  повернення окупованих земель і відновлення територіальної цілісності. Другою – європеїзація України шляхом проведення соціально-економічних реформ і повернення до європейської цивілізації. І хоча ці дві цілі є однаково важливими, їхнє одночасне досягнення виглядає малоймовірним і навіть небажаним. Більше того, повернення окупованих територій у найближчому майбутньому означало б відновлення електорального балансу і, як наслідок, – нове протистояння двох ціннісних орієнтацій українців.

Отож першочергово варто зайнятися проведенням економічних і соціальних реформ, побудовою ефективних і прозорих інститутів влади, зміцненням армії і сектора безпеки. Замість формальної демократії потрібно досягнути її консолідації, що унеможливило б майбутнє згортання народовладдя у випадку будь яких соціально-економічних чи політичних потрясінь.

І тільки після досягнення консолідованої демократії, зміцнення економіки, громадянського суспільства і вирішення нагальних соціальних проблем можна розпочати докладати реальних зусиль для повернення втрачених територій. У тому числі й військовим шляхом. Звичайно, ми повинні розуміти, що повернення втрачених земель залежатиме не тільки від здатності України це здійснити, а насамперед від соціально-економічного, політичного і військового стану Росії.

http://vikna.if.ua

http://vikna.if.ua

Для того, щоб у майбутньому мати змогу повернути втрачені території і відновити свій суверенітет, Україні потрібно вже сьогодні докласти максимум зусиль як усередині держави, так і на міжнародному рівні:

  • Переконати все українське суспільство і міжнародну спільноту в тому, що Донбас і Крим є тимчасово окупованою Росією територією України, від якої вона за жодних обставин не відмовиться, і рано чи пізно поверне їх до свого складу. Що важливо, дискурс навколо повернення втрачених територій має включати не тільки Донбас, але також і Крим. Крим і Донбас мають завжди розглядатися разом. На жаль, сьогодні Росії вдалося розділити дискусії про ці два регіони, мовляв «давайте говорити про Донбас, а про Крим забудьте»;
  • Мінський процес слід розглядати виключно як механізм зниження інтенсивності військової складової конфлікту і переведення його в розряд заморожених. Повноцінна імплементація Мінських домовленостей є невигідною для України. Адже вона повертає до складу України зруйновані території, повністю контрольовані Росією місцеві бандитські формування та велику кількість озлобленого електорату з промитою російською пропагандою свідомістю. Мешканці сьогоднішнього Донбасу в рази гірше налаштовані проти України, ніж раніше. Повернення Донбасу на умовах Росії призведе до «босніїзації» України з подальшим наростанням внутрішньої конфліктності, і закриє для нас європейський шлях розвитку. Мінський процес повинен використовуватися Україною, як механізм стримування Росії, як своєрідна «гамівна сорочка» для неї. Щоправда це вимагає від України неабиякого дипломатичного хисту;
  • Повна економічна блокада окупованих територій (як Криму, так і окупованого Донбасу). Це болюче рішення і, можливо, не зовсім гуманне. Але воно необхідне. Це змусить Росію або взяти на себе утримання Донбасу і збільшити витрати на утримання Криму, або ж дозволити соціально-економічний колапс цих регіонів, особливо Донбасу;
  • Активна просвітницька робота в прифронтових районах з одночасним розвитком соціально-економічної інфраструктури. Особливо важливо, щоб програми розвитку реалізовувалися із широким залученням європейських організацій, аби розвінчати усілякі міфи про ЄС і НАТО;
  • Максимально сприяти переселенцям з окупованих регіонів. Це буде означати, що Україна як держава дійсно піклується про своїх громадян. Особливу увагу потрібно приділити молодій інтелігенції і високоосвіченим громадянам.

Отже, ситуація, коли Крим і найбільш заселена частина Донбасу є окупованими, може сприятливо впливати на досягнення тих цілей, котрі були задекларовані на Майдані. Однак Україна не має права погоджуватися на остаточну втрату своїх територій. Їхнє повернення можливе, з одного боку, при умові проведення якісних реформ у самій Україні і зміцнення її соціально-економічного і політичного потенціалу, а з іншого – при умові настання серйозної соціально-економічної або політичної кризи в Росії.

Бібліографія:

  1. Березовець Т. Три сценарії розвитку війни на сході України / Т. Березовець // onpress, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://onpress.info/ua/tri-scenariya-razvitiya-vojny-na-vostoke-ukrainy-17576
  2. Бовт Г. Украина как Сомали / Г. Бовт // Газета.ru, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gazeta.ru/comments/column/bovt/6018545.shtml
  3. «Гібридна війна» Росії проти України – Economist // Корреспондент, 2015.  – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/world/worldabus/3521538-hibrydna-viina-rosii-proty-ukrainy-Economist
  4. Есть три сценария развития событий в Украине, – Liberation // Цензор.нет, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://censor.net.ua/n283388
  5. Є три сценарії розвитку ситуації в Україні після перемир’я, – закордонні аналітики // ВолиньPost, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.volynpost.com/news/39680-ie-try-scenarii-rozvytku-sytuacii-v-ukraini-pislia-peremyria-zakordonni-analityky
  6. Інститут «Нова Україна» передбачив 6 сценаріїв подальшої ситуації на Сході країни // Українські новини, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukranews.com/news/166240.Institut-Nova-Ukraina-predskazal-6-stsenariev-dalneyshey-situatsii-na-vostoke-strani.uk
  7. Коваль П. Чотири сценарії для України / П. Коваль // iPress, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ipress.ua/articles/chotyry_stsenarii_dlya_ukrainy_87037.html
  8. Мельник О. Росії вигідніше залякувати Україну, ніж вести активні бойові дії на Донбасі / О. Мельник // Центр Разумкова, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/expert.php?news_id=5591
  9. Мельник О. Росія не дозволить заморозити збройний конфлікт на Донбасі / О. Мельник // Центр Разумкова, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/expert.php?news_id=5602
  10. Мельник О. Сепаратисти мають зрозуміти, що новий наступ на Донбасі їм дорого обійдеться / О. Мельник // Центр Разумкова, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/expert.php?news_id=5604
  11. Мировые СМИ: перемирие на Востоке и сценарии для Украины // РИА Новости Украина, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rian.com.ua/analytics/20140909/356881494.html
  12. Політолог Григорій Перепелиця: в Путіна є три сценарії війни проти України // Главред, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://glavred.info/politika/grigoriy-perepelicya-mandat-na-vvedennya-mirotvorciv-rosiya-mozhe-otrimati-vid-snd-287001.html
  13. Путинцев И. Россия и Юго-Восточная Украина: четыре сценария / И. Путинцев, И. Березина // Центр научной политической мысли и идеологии (Центр Сулакшина), 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rusrand.ru/events/rossija-i-jugo-vostochnaja-ukraina-chetyre-stsenarija
  14. Сущенко Р. Пять сценариев для Украины от французских экспертов / Р. Сущенко // УКРІНФОРМ, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/rus/news/pyat_stsenariev_dlya_ukraini_ot_frantsuzskih_ekspertov_1712900
  15. Тарасенко Н. Сценарії завершення війни на Донбасі очима експертів / Н. Тарасенко // Центр досліджень соціальних комунікацій, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=891:imovirni-stsenariji&catid=8&Itemid=350
  16. Тарута боїться повторення абхазького сценарію на Донбасі // УКПІНФОРМ, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/ukr/news/taruta_boiitsya_povtorennya_abhazkogo_stsenariyu_na_donbasi_1980244
  17. Чотири сценарії для Донбасу // ICTV, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://fakty.ictv.ua/ua/index/read-news/id/1551243
  18. Швець С. Чотири сценарії розвитку подій на Сході України  / С. Швець // Дніпроград, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dniprograd.org/ua/articles/politics/4162
  19. Шеремет П. Українські Аналітики Розробили Шість Сценаріїв Для Донбасу / П. Шеремет // MN24, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mn24.com.ua/2015/04/15/ukra%D1%97nski-analitiki-rozrobili-shist-scenari%D1%97v-dlya-donbasu.html
  20. Four Scenarios for the Future of Donbas // Da Vinci AG, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.neweasterneurope.eu/articles-and-commentary/1449-four-scenarios-for-the-future-of-donbas
  21. Gaming a Russian Offensive // Stratfor, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.stratfor.com/analysis/gaming-russian-offensive