Автор – Роговик О., координатор ІАС.

«Українська криза» 2013-2015 рр., що пов’язана з незаконним збройним захопленням частини території України та її приєднанням до Росії, а згодом гібридної агресії Росії проти України в Донецькій та Луганській областях, зачепила фундаментальні питання європейської та глобальної безпеки.

Г. В. Ромпей заявив, що з моменту завершення «холодної війни» українська криза є найбільшою загрозою європейській безпеці [1]. Таке сприйняття пояснюється тим, що деякі свідомі західноєвропейські політичні експерти та коментатори дивляться на Україну як  гаранта безпеки й стабільності в Східній Європі [2, с. 254]. Б. О. Парахонський та Г. М. Яворська зазначають, що внаслідок російської агресії проти України, окупації Криму та подій на сході України система європейської та світової безпеки виявилася багато в чому безпорадною та неефективною, поставивши під сумнів можливості сталого розвитку на континенті.

Дії Росії проти України підірвали регіональну стабільність у країнах від Балтії до Чорноморсько-Каспійського басейну, створивши виклик для НАТО як ключового елемента європейської безпеки та поставивши під сумнів подальшу долю всього європейського проекту й ідеї об’єднаної Європи [3, с. 2].

Анексія Криму, підтримка так званих сепаратистських рухів на сході України Росією стали можливими лише в умовах безпорадності міжнародних безпекових інститутів та послаблення регуляторної функції міжнародного права.  Українське питання в черговий раз показало, як «сила права» програла «праву сили». І хоч би скільки бюрократична система інститутів колективної безпеки шукала причини поразки, факт залишається очевидним. Дії Росії стосовно анексії Криму стали прямим порушенням базових принципів і норм міжнародного права [4].

На початку січня цього року Генеральний секретар ООН П. Г. Мун заявив, що конфлікт в Україні загострив ситуацію з безпекою і стабільністю в Європі та «реанімував примари холодної війни». Росія розпочала посилювати угрупування своїх військ на західному напрямі, а також активізувала провокаційну діяльність проти країн Скандинавії із застосуванням ударної авіації (у т. ч. стратегічних бомбардувальників) та бойових кораблів [5]. Саме тому цікавою виглядає реакція скандинавських держав на безпекові виклики породжені «українською кризою».

skandinavian states

Міністр оборони Норвегії І. Е. Сьорей зазначила, що країни Скандинавії бачать збільшення кількості навчань РФ у Скандинавському регіоні та Балтійському морі. У зв’язку з цим держави посилюють готовність до оборони [6]. На цьому фоні в країнах Скандинавії виріс попит на військову техніку [7], а в більш широкому сенсі - розпочались дискусії щодо зміни безпекових парадигм скандинавських держав.

Я. Еманоулідис зазначає, що в стані кризи можна побачити, що це частково дуже складно – поєднати багато різноманітних уявлень, геостратегічних міркувань та історичних досвідів усередині Євросоюзу. «Нині Європа демонструє одностайність своєї позиції, але що довше триватиме конфлікт, то важче буде зберігати цю згуртованість», – застерігає фахівець. Він звертає увагу на різноманітне сприйняття загрози з боку Росії всередині Євросоюзу. Якщо країни Балтії, Скандинавії та Польща неабияк занепокоєні своєю безпекою та цілком очевидно відчувають страх перед Росією, то Німеччина, Франція та Нідерланди  більш розслаблені, не кажучи вже про середземноморські держави. У зв’язку з цим Я. Техау говорить про новий розкол Європи після війни 2003 року в Іраку, зокрема перш за все між Сходом та Півднем континенту [8]. Він констатує, що криза в Україні тільки прискорила швидкість, з якою Захід веде переговори щодо нової системи безпеки в Європі [9].

А. Скруттон та С. Суонінен зазначають, що анексія Росією Криму викликали обговорення з приводу здатності Швеції захистити себе. Як і в сусідній Фінляндії, шведи почали шукати притулку в США та НАТО, відмовившись від двохсотлітнього формального нейтралітету Стокгольма. Швеція заговорила про «доктринальний зсув» у оборонній політиці. У Гельсінкі уряд почав говорити про відкриту дискусію щодо вступу до НАТО.

Прем’єр-міністр Фінляндії Ю. Катайнен заявив: «Я думаю, що було б добре мати відкриту дискусію про НАТО вже зараз, і я сподіваюся, що всі будуть у ній брати участь, навіть ті, хто виступає проти членства».

Шведський віце-прем’єр-міністр Я. Бйорклунд говорить про «доктринальний зсув» у оборонній політиці після кризи в Криму. Непередбачуваність виклику Росії спричинила те, що міністр фінансів А. Борг закликав до значного збільшення витрат на оборону [10].

На думку Д. Шилтона, така войовнича риторика, спрямована на Росію, і є частиною цілеспрямованого плану ескалації військових і правлячих кіл протягом останнього року.  Поряд з Англією і Польщею  Швеція була однією з трьох країн-учасниць Європейського Союзу, що запропонували спільну поліцейську місію, щоб підтримати новий український уряд [11].

Фактор російсько-української кризи був розкритий у другій доповіді комісії з шведської оборони на замовлення міністра оборони з метою розробки рекомендації щодо політики безпеки й оборони та розвитку шведських збройних сил на період 2015-2018 рр. Доповідь відображає консенсус між більшістю політичної еліти Швеції щодо аспектів безпеки та оборони країни; її рекомендації будуть служити основою для нової стратегії безпеки.

Російсько-український конфлікт змінив сприйняття Росії серед найбільших шведських політичних партій (помірних і соціал-демократів), які досі бажали не помічати проблеми, пов’язані з російською програмою озброєння.

Зміцнення обороноздатності передбачає ефективне спостереження та захист шведської території на суші та в територіальних водах, а також здатність здійснювати операції в разі криз і конфліктів у співпраці з силами НАТО в Північних і Балтійських країнах регіону (наприклад, моніторинг та забезпечення морських і повітряних шляхів,) та в Швеції (наприклад, використання шведських повітряних і морських баз силами НАТО) [12]. Частиною цих зусиль є розробка стратегії для захисту нових членів НАТО, а також допомога Польщі та не членам НАТО Швеції та Фінляндії у придбанні відповідного обладнання [3, с. 36].

А. Клус підсумовує, що «українська криза»  привернула увагу міжнародного співтовариства та світових ЗМІ в регіоні. Приєднання Криму й ситуація на сході України розглядаються тут як зміни в геополітичній ситуації після закінчення «холодної війни».

Події в Україні та дії Росії дуже оживили дискусію про стратегію захисту Фінляндії, зокрема її можливого членства в НАТО. У більш широкому сенсі обговорення обертається навколо визначення положення країни в геополітичному порядку, що формується після закінчення «холодної війни».

Росія сприймається тут як головна потенційна військова загроза, хоча Фінляндія дуже дипломатична у своїй оборонно-орієнтованій риториці, уникаючи непотрібних антагоністичних відносин з Москвою.

Фінське суспільство скептично ставиться до перспектив безпосереднього членства в НАТО. Недавнє опитування, проведене після подій у Криму, показало, що тільки близько 22 % фінів заявили про підтримку вступу в Альянс.

Близькість до життєво важливих областей Російської Федерації наділяє фінські території суттєвим геостратегічним значенням, яке буде надалі залежати від декількох факторів. По-перше, це загальний рівень антагонізму між США та Росією. Фінляндія є потенційно великою платформою для наступу США і стратегічно важливою буферною зоною для Росії. Крім того все більше значення Арктичного регіону робить фінську територію дуже актуальною в потенційному протистоянні Росії та НАТО. Таким чином країна буде мати центральне місце в глобальних геополітичних протистояннях з усіма перевагами й недоліками [13].

Кримська криза викликала деякі запитання щодо повернення геополітики та відновлення демонстрації сили та могутності за допомогою зміни географічних кордонів [14].

К. Інгебрітсен зазначає, що сторонні особи розглядають Скандинавію як покірного гравця в міжнародній політиці зі значним впливом у розбудові міжнародних інституцій, невпинним виробленням колективного бачення щодо того, як сила повинна застосовуватись у міжнародній політиці [15, р. 101].

Л. Майлс додає, що в значній мірі такі країни, як Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція та Ісландія були сприйняті іншими як «північний блок» національних держав, що розділяють значний (часом досить поверхневий) консенсус з багатьох національних та міжнародних питань [16, р. 3].

П’ятірка скандинавських, або північних країн – це особливий регіон у плані всебічного співробітництва. Майже 200 років ці країни живуть у мирі між собою, розвиваючи контакти на всіх рівнях [17, с. 473] та будучи прихильниками міжнародного права та мирного врегулювання конфліктів. Загалом наші відносини з країнами регіону характеризуються відкритістю, взаємною повагою, прагненням поглиблювати двосторонні відносини. У політичному плані Україна має повне розуміння та підтримку з боку Скандинавії, наші зовнішньополітичні ініціативи багато в чому збігаються, їй допомагають, підтримують у прагненні приєднатись до загальноєвропейських економічних та політичних структур [17, с. 476].

Скандинавські держави під час «української кризи» продемонстрували серйозну підтримку Україні. Усі 5 держав регіону (Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія та Швеція) підтримували Україну під час голосування за резолюцію на Генеральній Асамблеї ООН, а саме Резолюції 68/262 від 27 березня 2014 р. щодо територіальної цілісності України [18]. Поруч з тим можна відзначити макрофінансову та гуманітарну допомогу Україні від Данії та Фінляндії [19].

Висновки. Скандинавські країни зберігають доброзичливу політику й  підтримують України. В умовах нових безпекових викликів, що породжені російською агресію проти України, наша країна разом з скандинавськими державами повинна шукати шляхи більш ефективного забезпечення власної безпеки (що вже відбувається в рамках трансформації національних безпекових парадигм) як у рамках заходів систем регіональної європейської безпеки, так і в рамках системи глобальних міжнародних безпекових механізмів. Безпека Європи виявилась напряму залежною від безпеки та забезпечення територіальної цілісності України, а тому «українська криза» є можливістю не тільки для вдосконалення безпекових механізмів окремих держав, але й посилення або остаточної втрати потенціалу окремих безпекових блоків чи міжнародних організацій (НАТО, ЄС, ОБСЄ та ін.).

Список використаних джерел:   

  1. Українська криза є найбільшою загрозою європейській безпеці – Ромпей // Українська правда, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2014/11/8/7043614/
  2. Федорович В. Україна і світова політика / В. Федорович – Київ: видавництво «Ярославів Вал», 2003. – 414 c.
  3. Парахонський Б. О. Актуальні виклики та загрози регіональній безпеці: висновки для України / Б. О. Парахонський, Г. М. Яворська, за заг. ред. К. А. Кононенка. – Київ, 2014. – 42 c. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/public/File/2014_table/0625_dop.pdf
  4. Льовочкін С. Українська криза світової безпеки / С. Льовочкін // ZN,ua, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/internal/ukrayinska-kriza-svitovoyi-bezpeki-_.html
  5. Розвиток геополітичної ситуації у світі у 2014 році (3) // Борисфен Інтел, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bintel.com.ua/uk/article/itogi2014-3/
  6. Скандинавські та балтійські країни посилюють оборону через агресію Росії // УНІАН, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.ua/world/1009137-skandinavski-ta-baltiyski-krajini-posilyuyut-oboronu-cherez-agresiyu-rosiji.html
  7. Через українську кризу в Європі зріс попит на танки // ZN, ua, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dt.ua/WORLD/z-za-ukrayinskogo-krizi-v-yevropi-zris-popit-na-tanki-155157_.html
  8. Як українська криза може змінити європейську політику // Українська правда, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/inozmi/deutsche-welle/2014/05/13/7025237/?attempt=1
  9. Techau J. European security after Ukraine / J. Techau // RealClearWorld, 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.realclearworld.com/articles/2015/02/14/european_security_after_ukraine_110973.html
  10. Scrutton A. As Russia growls, Swedes, Finns eye defence options, NATO / A. Scrutton, S. Suoninen // Reuters, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reuters.com/article/2014/04/01/us-ukraine-crisis-nordics-idUSBREA301AD20140401
  11. Shilton J. Sweden strengthens military in response to Ukraine crisis / J. Shilton // WSWS, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.wsws.org/en/articles/2014/05/15/swed-mhtml
  12. Gotkowska J. The future of Sweden’s security and defence policy after the Russian-Ukrainian crisis / J. Gotkowska // OSW, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.osw.waw.pl/en/publikacje/analyses/2014-05-28/future-swedens-security-and-defence-policy-after-russian-ukrainian
  13. Klus A. The Nordic Dimension of the Ukrainian Crisis / A. Klus // NewEasternEurope, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.neweasterneurope.eu/interviews/1242-the-nordic-dimension-of-the-ukrainian-crisis
  14. Nordics rethink security after Ukraine crisis // Uutiset, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yle.fi/uutiset/nordics_rethink_security_after_ukraine_crisis/7132402
  15. Ingebritsen C. Scandinavia in World Politics / C. Ingebritsen – New York and Toronto: Rowman and Littlefield publishers, – 129 p.
  16. Miles L. The European Union and the Nordic countries / L. Miles – London and New York: Routledge, – 315 p.
  17. Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан / О. Івченко. – Київ: Українська академія наук національного прогресу, 1997. – 688 с.
  18. Генасамблея ООН підтримала територіальну цілісність України // Українська правда, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2014/03/27/7020541/?attempt=1
  19. Підсумки місяця (грудень 2014 р.) / Підсумки місяця (січень 2015 р.) / Підсумки тижня (11-17.02.2015) / Підсумки тижня (18-24.02.2015) // Інформаційно-аналітичний центр факультету міжнародних відносин ЛНУ ім. І. Франка. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iac.org.ua/uk/