Автор –Тайнер Т.

Переклала з англійської Чугунова А., перекладач Free Voice IAC)

Джерело: Atlantic Council

20160810_theiner_large_2

Джеймс Брук дійсно впевнений у тому, що інвесторам слід ледве не «завалити» Україну грошима. Більшої помилки годі й шукати. Будь-яка рулетка Лас-Вегаса дає більшу надію, ніж Україна. Я знаю це з власного досвіду. Я мешкав у Києві більше п’яти років та був знайомий з кількома десятками іноземців, які інвестували в Україну.

Дійсно, Брук згадує бюрократизм, корупцію та складність знайти надійного, високоякісного власника та керівні команди, але він не концентрується на цих трьох аспектах. Кожен із них буде по-своєму руйнувати ваші інвестиції в Україну, а разом вони зруйнують і вас.

Однак, так не мало бути. Усім відомо, що за часів правління Віктора Януковича Україна була корумпованою: кожен бізнесмен повинен був ділитися. Обуреність через таку клептократію вивела українців на вулиці у 2013-2014 рр. Після Євромайдану Україна повинна була стати сучасною європейською державою.

Так не сталося. Очевидно, що на сьогодні досі при владі корумповані та злодійські урядові мафіозні клани. Попри високі слова Президента Петра Порошенка про викорінення корупції небагато було зроблено для боротьби з явним збільшенням числа підкупів і нечесних угод після закінчення Євромайдану. Так, деякі спроби зроблено, щоб задовольнити міжнародних фінансових «донорів» і заснувати нові структури, як-от Національне антикорупційне бюро України. Однак, насправді не відбулося жодного судового переслідування на високому рівні посадових осіб попередньої або чинної влади через корупцію.

Навіть сьогодні іноземець не може відкрити компанію в Україні, не задумуючись про хабарі. Якщо ти платиш, вони просто вимагають більшого; якщо ти не платиш, у тебе взагалі нічого не вийде. Єдиним рішенням є найняти місцевого мешканця, щоб той допоміг владнати бюрократичні питання та підмастити «правильні колеса». Проте кого б ти не найняв, він попросить 400-500-відсоткову винагороду. Скористатися послугами іноземної юридичної компанії з філіалами в Києві є єдиною альтернативою.

Уявімо, що ви нарешті зареєстрували компанію в Києві. Податкові інспектори тоді почнуть турбувати вас через хабарі; контролери з безпеки будуть погрожувати закрити ваш офіс, поки ви не дасте хабар; а якщо ваш бізнес зростатиме, політики направлять до вас мафію, щоб ви з ними ділилися. Ви не будете у виграші. Якщо відмовитеся і почнете протистояти, ваш бізнес зруйнують. Якщо здастеся та заплатите, не матимете вигоди та згодом все одно втратите бізнес.

Картина, яку я описую, є похмурою, тож наведімо кілька прикладів.

Мій знайомий британець на ім’я Нігель прибув до України в 2004 р. Разом із своїм українським партнером він побудував інженерну компанію з більш ніж сотнею найманих робітників. У 2011 р. він виграв великий контракт із урядом США, що означало, що найманці Януковича вже поспішали його обшукати. У 2013-2014 рр. він яро підтримував Євромайдан тільки для того, щоб його потурбували нові, «чисті» члени уряду Петра Порошенка з вимаганнями своєї долі. В умовах знецінення валюти на більш ніж 70% новий уряд почав вимагати втричі більше грошей, щоб відшкодувати вищезгадане падіння. Нігель не піддавався, тож уряд анулював його візу, погрожував депортацією та не давав спокою родині його українського партнера. На сьогодні компанію закрито, всіх звільнено, а Нігель працює у Британії.

Дональд, ще один мешканець Британії, який раніше працював журналістом у виданні «Financial Times», інвестував кошти у придбання Ялтинської кіностудії у співпраці з українським медіа-партнером. Він побудував один із найбільших бізнесів у галузі кіноіндустрії в Києві, зняв найуспішніший фільм України, але згодом був ошуканий його місцевим партнером. І після того, як він розбудував Ялтинську кіностудію та зробив її вигідним підприємством, суд визнав його партнера єдиним власником студії. До 2013 р. Дональду залишився лише один бізнес у сфері кіноіндустрії в Києві, але його партнер, який украв Ялтинську кіностудію, потім заплатив місцевим органам влади, аби вони позбавили Дональда бізнесу в 2014 р.

Інша історія, що стосується Свена, одного з найбільших продавців харчових продуктів Скандинавії, демонструє, як він намагався придбати сировину та основні харчові продукти в Україні. Він вірив у те, що асоціація між ЄС і Україною, підписана в 2014 р., нарешті зробить закупівлю продуктів можливою. Чоловік полишив ідею співпраці з Україною через декілька місяців: він не знайшов жодної української компанії, яка б не вимагала конверту з грошима до того, як оголосити ціни на продукти та можливі обсяги закупівлі, а потім компанії лише називали йому конкурентоспроможну ціну тільки за умови поділу з ними прибутку. Він відмовився та провів дослідження у Європі стосовно компаній, що понесли збитків після торгівлі з Україною раніше. Він натрапляв на повторювані історії: поставлені продукти не відповідали погодженому ступеню якості, раптом обсяги, про які домовлялися, не були наявні, попередні платежі зникли, і нічого не було поставлено, або ж українські менеджери змовилися з митниками, щоб ті затримали поставки на кордоні, аби західні партнери заплатили викуп за свої продукти.

Свен найняв Київську консалтингову компанію, щоб та проаналізувала, чи є сенс імпортувати харчові продукти з його фабрик у Румунії до України. Представники консалтингової компанії визначили, що його імпортовані продукти будуть найдешевшими на ринку, «підрізаючи» місцевих виробників на близько 40%, але попередили його навіть не думати про це. Майже в усіх галузях українські постачальники харчових продуктів створили міцні картелі, щоб обкрадати споживачів. Бізнес будь-якого іноземця, що збереться увійти на цей ринок в Україні та зайняти місце картелів, буде зазнавати проблем від митників, поліції, податкової, служби охорони здоров’я тощо не тому, що вони вимагатимуть хабара, а тому, що картелі платять цим службам, щоб вони витісняли дешевших конкурентів з ринку.

На жаль, поки існують служби захисту споживача та антимонопольне бюро, вони згори до низу переповнені людьми з картелів. Це сором, і саме українці страждають від цього: вони найбідніші у Європі, але сплачують одні з найвищих цін за продукти.

Ще один приклад – Пітер, мій товариш з Німеччини, який приїхав до Києва у 2007 р. та збудував одну з найбільших компаній фінансових послуг в Україні, у якій працюють понад 4000 людей. Навіть якщо ти дієш професійно та важко працюєш, з інституційними акціонерами з Заходу та стосунках з Німецьким послом усе може бути зруйновано. Ось чому Пітер навчився у 2012 р., коли чоловіки в масках і з автоматами взяли штурмом його офіс, змусили всіх лягти на підлогу та зажадали сплати впливовій особі 250000$.

В іншій ситуації один з менеджерів Пітера вкрав суму між 200000 та 300000$ з бюджету компанії в 2010 р. Пітер нічого не міг зробити, якщо тільки не хотів платити комусь, хто міг би «вибити» ці гроші з його колишнього працівника. Поліція, прокуратура та судді не можуть допомогти відновити ці активи, якщо ти не заплатиш їм більше, ніж утратив. Загальне правосуддя так і не було встановлено Порошенком. Навпаки, він залишив 97% корумпованих суддів країни на своїх місцях. Навіть ті, кого піймали з повними сумками діамантів, так звані «діамантові прокурори», досі працюють.

Зрештою, історія Джеймса доводить, що нічия інвестиція не є безпечною. Австралієць Джеймс, що прожив в Україні шість років, працював на олігарха та ідеально володіє російською, звів одне з головних агентств нерухомості в Україні. Цієї зими він разом зі своєю українською дружиною поїхали у відпустку. Коли ж повернулися до Києва, дізналися, що один із працівників (за підтримки деяких посадових осіб) вкрав їхню компанію. Працівник мав усі потрібні документи, затверджені підписом судді; відсутнім був лише підпис справжнього власника. Однак це – Україна, тож працівник підкупив суддю, який згодом виніс рішення на його користь; працівник заплатив секретарю судді та нотаріусу і зараз володіє агентством.

Ось що може статися з Вами, якщо Ви – іноземний бізнесмен. Це погано, але ситуація з українськими бізнесменами ще гірша.