Автор – Міхаель Ш., переклала з німецької Ведмідська О., перекладач Free Voice IAC 

Джерело: Die Welt 

www.welt.de

www.welt.de

У зв’язку з кризами та війнами, що відбуваються у світі, життєво необхідним стає проведення нової сміливої політики. Співпраця між Вашингтоном та Москвою демонструє, чого можна досягти.

Атлантика розширюється, тому вся Європа, а особливо Німеччина, повинні якось цьому протистояти, якби, звісно, знали б, як. Усе більше національних стягів майорять перед штаб-квартирою НАТО на брюссельському Бульварі Леопольда ІІІ та будівлею Європейської комісії Берлеймонт, де і знаходиться центр ЄС.

Проте не варто себе обманювати: без гарантій США європейська шахівниця спочатку повільно, а потім усе швидше і швидше опинилася б у тяжкому становищі. Європейська конструкція не існує сама по собі.

Росія і надалі залишається вагомим силовим фактором, який після розпаду Радянського Союзу досі не визначився зі своєю остаточною стабільною прогнозованою роллю. Згадаємо лише анексію Криму, гібридну війну на сході України, тиск на Грузію чи заморожені конфлікти на Нижньому Дунаї.

Події, що відбулися, змушують згадати слова Джорджа Шульца, одного з наймудріших у світі міністрів закордонних справ адміністрації президента Рейгана, який попереджав, що Росія нагадує важкопораненого ведмедя грізлі: сильного, непередбачуваного та з хорошою пам’яттю. Ніхто насправді не може сподіватися на те, що західних санкцій, як засобу порозуміння з Росією, буде достатньо.

Лідерські амбіції та безцеремонність

Незалежно від того, хто виграє вибори в листопаді – Хілларі Клінтон чи Дональд Трамп, хто в січні очолить Білий Дім і хто буде спілкуватися із рештою світу з Овального Кабінету – США все одно продовжать генетично обумовлену співпрацю в межах та за межами Тихого океану.

Хоч США і надалі зберігають за собою світову першість в усіх сферах – від масової культури та кіберпростору до авіаносців та здатності знищувати одні ракети за допомогою інших, – їм не вистачає сил та готовності, щоб захистити європейців від самостійно обраної слабкості та світової політичної залежності.

„Місіонерство“ свого роду засноване на зарозумілості, яке останнього разу надихало введення військ в Ірак Саддама Хусейна, уже втрачено. Доктрина „manifest destiny“ [прим. перекладача: очевидне призначення] була знищена різними внутрішньополітичними позиціями. Бажання США бути особливими – так звана „exceptionalism“ [прим. перекладача: винятковість] – демонструє небезпечну двозначність: лідерські амбіції та безцеремонність.

Ідея „partnership in leadership“ [прим. перекладача: партнери за лідерством], яку Джордж Буш старший запропонував німцям у Майнці напередодні великого потрясіння, залишилася тоді без відповіді, проте її було достатньо, щоб спільними зусиллями захистити єдність німців. Але чи пролунає вона знову від Великої вісімки та Великої двадцятки?

Європа уже не є центральним фронтом “холодної війни”, на що лиш варто додати: „і слава Богу“. Проте Європа і не є сильним надійним атлантичним партнером, якого потребують США. Вона так і не стала „другим стовпом“, на формування якого сподівався     Дж. Ф. Кеннеді. Поки що наступні заяви про вихід із ЄС на кшталт Брекзиту не надходили, що, звісно, не може не тішити. Проте статус-кво не гарантує стабільності, надійності, визначеності майбутнього.

Система захисту Європи ефективна лише на папері

Питання безпеки ставлять перед європейцями завдання, які вони останні десятиліття залюбки делегували США, не бажаючи приділяти їм увагу та платити свою частку. Така позиція закріпилася після падіння Берлінського муру, коли США були єдиною суперсилою, що вижила, оскільки Китай ще тільки розвивався, а Росія була зайнята собою та пошуками втраченої імперії.

Іншими словами, система безпеки Європи існує лише на папері. У реальному світі на неї не варто покладатися. Добре відома стаття п’ята Північноатлантичного договору, яку так часто вихваляють, не є „залізною гарантією“ безпеки Європи від російських пригод. Саме на цьому наголосив нещодавно американський президент під час своєї прощальної поїздки країнами Балтики.

Стаття п’ята, що обіцяє підтримку при захисті, має невизначений зміст. Той факт, що кандидат у президенти Дональд Трамп хоче змусити партнерів своєчасно платити внески (на радість сильним Кремля), доводить нестабільність атлантичної системи.

Домовленості щодо відмови розміщення атомної зброї, протиракетної оборони та основних військ, які існують з часу розширення НАТО на Схід з 1997 року, дають росіянам не просто право брати участь у вирішенні питань НАТО, а й створюють дилему, що може призвести до ядерної ескалації чи змусить одну зі сторін здатися. Саме зараз час криз та війн безжалісно перевіряє європейців.

Майже 70 років минуло з того часу, коли американський міністр закордонних справ „Суддя“ Бірнс пообіцяв німцям у ландтазі Штутгарту кращі часи та запевнив їх у тому, що Америка буде перебувати у Європі до тих пір, поки цього буде вимагати ситуація та поки європейці цього бажатимуть.

Життєво важлива смілива політика

Із двосторонньої політики стримування минулої Німеччини та радянського майбутнього швидко виник новий світ, критерії оцінки якого базувалися на Плані Маршала, Північноатлантичному договорі, а також атлантичній системі, сил якої вистачало для подолання радянської влади.

Чого не вдалося досягти через інтереси Америки та Росії, так це довготривалої співпраці Росії з європейським об’єднанням миру та безпеки. Уже пізно, але не надто пізно, щоб над цим попрацювати. Спільні інтереси охоплюють великий масштаб та мають велику вагомість – починаючи з боротьби проти наркотиків, ядерної проліферації, терору, війн на охоплених кризою ісламських територіях, і закінчуючи масовою міграцією.  Теперішня співпраця між Вашингтоном та Москвою щодо вирішення сирійського питання демонструє, чого можна досягнути.

Проблеми не можна вирішити без серйозної та довготривалої співпраці між Росією та Заходом. Блок ядерних країн, ціллю якого є уникнення війни, за останні роки уможливив прогнозування розвитку “холодної війни” та полегшив управління фіналом гри. Цей блок своїм формуванням завдячує не благородним поривам серця, а страху та здоровому глузду.

Хто посміє сказати, що у теперішні часи кризи та війни у світі нова смілива реальна політика не є життєво важливою? Насправді, більш важливого завдання просто не існує.