Автори – Бойтельсбахер Ш., Зоммерфельд Н., Цшепіц Х.

Переклала з німецької Завадська П., перекладач Free Voice IAC

Джерело: Die Welt

 FILES-This-file-photo-taken-on-No

Президент Туреччини Ердоган відвідує Володимира Путіна, який ще донедавна був його найзатятішим суперником. Обидва намагатимуться об’єднати економічну могутність, щоб чинити опір спільному ворогу.

Саме Росія є першою ціллю. Держава, з якою Туреччина нещодавно побила горщики. Тепер Реджеп Таїп Ердоган обрав місто Санкт-Петербург для свого першого закордонного візиту після невдалого путчу.

Друг Володимир. Подібні формулювання показують, що може принести цей саміт. Новий союз. Це був би союз двох держав, які ізольовані від решти світу політично, але передусім – економічно. Можна було б навіть сказати “союз ізгоїв”. Президент Росії Володимир Путін і турецький глава держави Ердоган розчаровані в країнах Заходу і в скруті намагаються зблизитися один з одним.

Росія страждає від низьких цін на нафту і газ, а також від санкцій, які наклав Захід через кризу в Україні. Туреччина залежна від іноземного капіталу. Вона імпортує значно більше товарів, ніж експортує. Згідно з економічними показниками, дефіцит торговельного балансу склав 4% – близько 30 мільярдів доларів. Останній розвиток подій у країні відлякує міжнародних інвесторів; це велика проблема для держави, яка сильно залежить від іноземної валюти.

Провідне рейтингове агентство світового рівня S&P знизило кредитний рейтинг країни до позначки BB, опустивши його фактично нижче плінтусу. Водночас був даний негативний прогноз на майбутнє.

Є передусім три галузі, у яких Росія і Туреччина могли б економічно співпрацювати. Це вільна торгівля, туризм та енергетична сфера. Чи зможе нове союзництво вивести країни з кризи, допомогти їм знову здобути економічну міць і, врешті, навіть стати небезпечними для ЄС?

Вільна торгівля – мрія Європейського Союзу

Путін уже роками намагається створити на Сході нову економічну силу, яка зможе конкурувати з іншими зонами вільної торгівлі, такими як Євросоюз або американська НАФТА. Цій меті слугує Євразійський економічний союз. Із Туреччиною, яка є євразійським партнером хоча б через її географічне положення, об’єднання було б набагато дієвішим.

Європейський Союз став колективним осередком напруги. Туреччина – країна, яка сама знаходиться не в найкращій ситуації, – могла б тільки посилити цей ефект. Країна все одно не відповідала б головній меті союзу, вільному товарообігу. Навряд чи знайдеться вироблений Туреччиною товар, який може когось зацікавити. Росія теж не може запропонувати своїм партнерам яскравий вибір товарів, окрім нафти і газу.

В економічній площині країни поки що мають небагато спільного. Для Туреччини Росія не належить до найбільших експортерів. У цьому плані найважливішу роль відіграють західні країни, такі як Німеччина, Великобританія, Італія, США і Франція. Та й для російської економіки Туреччина не те, щоб смертельно необхідна: на неї припадає менш ніж 6% експорту, менш ніж на Італію, наприклад.

Та що таке торговельний союз, у якому нічим не торгують? Він нічого не вартий. Тоді як Росія і Туреччина разом отримують лише 2 більйони доларів, 2,8% світового ВВП, в управлінні Америки знаходиться четверта частина, Єврозони – принаймні 16%, Китаю – 15%.

 Туристи – велика надія Туреччини

Замість високоякісних товарів Туреччина може запропонувати дещо інше: пляжі і море. До цього туристи привозили в країну найбільшу частину іноземної валюти. Проте терористичні атаки минулих місяців і президент, який стає все більш авторитарним, наводять страх на відвідувачів.

У червні до Туреччини приїхали лише 2,4 мільйони людей – на добрих 40% менше, ніж ще торік. Це був уже одинадцятий місяць регресу і найсильніший спад за весь період ведення статистики.

Осторонь залишилися передусім росіяни. Відвідувачів стало менше на 600 тисяч (мінус 93%). У цьому криються політичні причини. Після того, як Туреччина збила російський військовий літак на прикордонній із Сирією території, Кремль заборонив будь-які подорожі. Друг Володимир, між тим, скасував заборону, але це навряд чи могло допомогти.

Навіть якби росіяни у такій же чисельності, як раніше, повернулися до турецької Рів’єри, то не вистачало б ще близько 800 000 відвідувачів, аби компенсувати дефіцит – 800 000 на місяць. “Туристи із Заходу двічі подумають перед тим, як їхати до Туреччини”, – каже Вольф-Фабіан Хунґерланд, економіст банку “Беренберг”.

Він розраховує на те, що турецька фінансова діра ще суттєво збільшиться. За наступні два роки вона може зрости до 6% від економічної продуктивності. Тоді Анкарі доведеться залучити близько 50 мільярдів іноземної валюти.

“Турецький потік” – можливо, нова загроза

Він пролягатиме від російського приморського міста Анапа через Туреччину аж до Греції чотирма трубами довжиною в 1000 кілометрів, розміщеними на дні Чорного моря. “Турецький потік” – це мегапроект. Завдяки цьому газопроводу Путін хоче зменшити свою залежність від транзитних країн – Білорусі, Польщі та України.

Трубопроводом мають проходити 63 мільярди кубометрів газу, із них 16 мільярдів для Туреччини і 47 мільярдів – для Європи. Туреччина – найбільший після Німеччини клієнт державного концерну “Газпром”.

У 2014 році Росія вже почала перевозити перші конструкції, але після того, як було збито російський літак, Москва вирішила зупинити проект. Тепер Путін і Ердоган повертають його до життя, щоб можна було з більшою упевненістю протистояти Європейському Союзу.

Через кризу в Україні ЄС не дав ходу “Південному потоку”, який довго виношувався в планах. Тому в кінці 2014 року Путін повідомив, що роботу над цим проектом буде зупинено, і в той же день поїхав до Анкари, де  підписав меморандум про наміри, згідно з яким до Туреччини мають поставлятися великі обсяги газу.

Із “Турецьким потоком” це б більше ніж вдалося. Замість того, щоб забезпечувати Європу газом через Болгарію, як це передбачав “Південний потік”, Туреччина може стати центральним розпорядником російського блакитного палива. Ердоган був би власником вузлового пункту для постачання енергії до Європи.

Євразійський союз є радше примарним варіантом, російські туристи навряд чи можуть допомогти Туреччині. Натомість “Турецький потік” міг би дійсно стати небезпечним для Європи. Однак наскільки надійним буде союз, яким керують два правителі, що часто поводяться вперто і непередбачувано? Здається, Європа не боїться нового альянсу.