Автор – Демішева М., аналітик ІАС.

tkj1kRkSB-w

http://www.hurriyetdailynews.com

Як зазначає Корреспондент.net, 6 червня міністр нафти Ісламської Республіки Іран (ІРІ) Б. Зангане повідомив іранському інформаційному агентству про те, що Російська Федерація планує почати імпортувати нафту з Ірану за програмою «нафта в обмін на товари».

Слід сказати, що звістка про таку домовленість не є несподіванкою, оскільки ще під час засідання країн-членів ОПЕК у Відні в листопаді 2014 Російська Федерація оголосила про підписання домовленості з Іраном. Крім того, про плани на початок виконання її пунктів Кремль оголошував і в квітні цього року. Хоча, як вказують експерти, за весь цей час, з листопада 2014 до червня 2015, не було виконано жодних практичних дій щодо її реалізації.

Загальний зміст угоди полягає в тому, що Іран повинен постачати РФ до 500.000 барелів нафти на добу, що складає трохи менше половини всього обсягу експорту нафти країни, в обмін на товари (сталь, пшеницю та нафтопродукти).

Нагадаємо, що обидві країни на сучасному етапі знаходяться під тиском міжнародних санкцій, що, безумовно, послаблює їхні економіки й автоматично штовхає на рішучі дії. Страждає від такої політики західних держав передусім Іран, обсяги експорту нафти якого стають усе меншими. Д. Бордофф говорить, що з 2012 року Іран закрив багато свердловин і скоротив вкладення в розробку нових родовищ. Загалом, експорт нафти з Ірану впав більш ніж наполовину з 2012 року, до 1,1 млн. барелів на день, коли стурбований ядерною програмою країни Захід ввів проти Ісламської Республіки санкції.

Переговори «шістки» в Лозанні щодо іранської ядерної програми та відміни санкцій проти Республіки йдуть дуже проблематично, натикаючись на ряд питань, щодо яких жодна зі сторін не бажає йти на поступки. Через це деякі аналітики зазначають, що переговори ризикують зайти в глухий кут або натикнутися на перешкоди під час безпосередньої реалізації пунктів договору в майбутньому. На останніх переговорах «шістки» та Ірану вдалося узгодити детальні технічні параметри згортання ядерної програми Тегерана. Ці переговори, за домовленістю сторін, мають бути завершені до 30 червня. Проте сумніви з приводу вирішення цього питання все ще залишаються. Крім того, президент США Барак Обама 22 травня підписав закон про надання Конгресу повноважень для розгляду остаточного тексту угоди щодо ядерної програми Тегерана, що означає наділення конгресменів правом перегляду домовленостей з Іраном аж до відмови від них. Це, в свою чергу, свідчить про те, що політика американського уряду щодо цього питання стає жорсткішою.

Стосовно посередництва Росії в цих переговорах, то можна помітити, що воно грає не на користь вирішення питання. Оскільки вкрай невигідним для РФ є зняття міжнародних санкцій з близькосхідного політичного союзника. Справа в тому, що ІРІ – це країна, яка володіє 16% світових запасів газу, основні родовища якого розташовані на шельфі Перської затоки та на північному сході країни. Розширення експорту газу й реконструкція та добудова таких газопроводів, як IGAT-1, потужністю 9,6 млрд кубометрів на рік, та IGAT-2, потужністю 27 млрд кубометрів на рік, може дозволити Ірану постачати газ через Україну в ЄС. У якості альтернативи розглядається навіть розширення діючого газопроводу з Ірану до Туреччини та Греції. Іран також володіє 10% від світових запасів нафти, має колосальні запаси вуглеводнів. Борисфен Інтел відзначає, що реінтеграція Ірану до світової енергетичної системи повністю змінить ситуацію як на світових ринках нафти і газу, так і в структурі енергозабезпечення Європи.

Іран уже розпочав переговори з ОПЕК щодо повернення йому права використання іранської квоти на видобуток та експорт нафти, а також проводить консультації з Туреччиною і Азербайджаном щодо можливості приєднання до проекту спорудження «Трансанатолійського газопроводу».

Реалізація Тегераном таких планів обов’язково призведе до подальшого зниження світових цін на нафту (за різними оцінками, до 30-40 доларів США за барель), що може значно вдарити по російський економіці, та очевидне унеможливлення реалізації російського проекту «Турецький потік».

З іншого боку, Росія вже зараз відчуває майбутнє послаблення західними країнами санкцій щодо Ірану, тому, перекреслюючи погоджений у Лозанні  спільний план дій, планує якнайшвидше розпочати обмін персидської нафти на російські товари, що має зробити її першою на іранському нафтовому ринку.

Саме тому ця угода є свідченням, з одного боку, активізації дій Росії щодо укріплення відносин з державами, що тримаються антизахідного курсу, з іншого – її намагання тримати своїх потенційних суперників під контролем. Крім того, не є секретом і те, що дружні відносини з такими країнами, як Іран та Сирія, забезпечують можливість Росії впливати на близькосхідні події. Іран, тим часом, вважає себе претендентом на роль лідера шиїтських держав на Близькому Сході, тому, крім безумовної економічної вигоди, країна бачить в угодах з Росією ще й великий політичний зиск.

Тож, заява міністра нафти ІРІ, не залежно від того, буде вона виконуватися на практиці чи ні, на сучасному етапі розвитку подій є вкрай суттєвою, вона є не тільки способом обійти економічні санкції проти обох держав, а й політичним жестом, що символізує намагання Росії та Ірану діяти незалежно від вимог західних держав, загострюючи й без того складні відносини обох країн із ЄС та США.