Автор – Роговик Олексій, голова Free Voice Information Analysis Center

Джерело: site.ua

фото Георгія Ключника

фото Георгія Ключника

Внутрішня політика

Корупційна гідра садить до тюрми свободу і гідність

Федеральний суддя Аргентини звинуватив екс-президента країни Крістіну Фернандес де Кіршнер в державній зраді. Якби усі представники режимів Януковича і Порошенка були покарані законом за скоєні ними злочини проти України, то в нас би виникло майже 400 вакансій у парламенті, простором вакансій би стала посада президента і його адміністрація, уряд та майже усі міністерства, майже вся судова та правоохоронна система. Хтось вчинив злочин державної зради, хтось екстраординарні чи банальні корупціонери, хтось аморальні негідники, що вбивали, стріляли. Та, на жаль, наші тюрми не для них. Ані для сучасних державних зрадників і корупціонерів, ані для відвертих екс-регіоналів та проросійських ворогів держави. Зараз, на жаль, тюрми лише для простих людей, що не мають грошей, щоб захиститись від їх свавілля. Зараз вони для бізнесменів, в яких “віджали бізнес”. Зараз вони для антикорупційних активістів, агентів НАБУ, опозиційних політиків та наших Захисників від російського ворога. Така от соціальна “справедливість”. Ось так корупційна гідра садить до тюрми свободу і гідність за грати. Свободу і гідність народу.

Втрачена гарантія від політичних репресій

Лише єдність усіх провідних проукраїнських опозиційних партій та громадських середовищ могла гарантувати їм безпеку перед репресивними діями влади. Затримання Саакашвілі та вчорашні допити Садового свідчать лише про те, що на розрізнену опозицію, що важко хворіє особистими амбіціями, значно легше тиснути. Лідери опозиції, що обирають кожен свій політичний шлях замість єдності перед спільними загрозами, мають менше шансів на загальний політичний успіх. Особливо в умовах надзвичайно цинічної, злочинної і не гребуючої нічим владної верхівки і консолідованої корупцією верхівки.

Спроба остаточного поховання політичної альтернативи

Олігархічний та корупційний режим використовує останні події для остаточного поховання політичної альтернативи у нашій державі. За підсумками учорашнього дня відбулась потужна спроба дискредитації не тільки учасників подій під Верховною Радою, але й усіх опозиційних сил (до прикладу, Самопомочі, Батьківщини) та усіх інших активних опозиційних політиків (Наєма, Лещенка, Заліщук, Левченка, Чумака, Парасюка, І. Луценко). На усіх них кинута сумнівна тінь, або відкриті кримінальні провадження за різними статтями. Під нову і можливо найширшу хвилю політичних репресій та залякування в країні можливо потрапляє і міністр фінансів Данилюк. В купі з відвертими спробами знищення НАБУ, переслідуванням антикорупційних активістів та воїнів АТО – це черговий акт у повзучій зраді ідеалів та прагнень Революції Гідності. За підтримки і чомусь тотальної безкарності екс-представників режиму Януковича, відвертих проросійських, колаборантських сил та олігархів, корупціонерів і злочинців вже чинного режиму. І виникає стійке враження, що “м’ягкі” заяви Держдепу США та ЄС щодо політичних подій та офіційне звинувачення ЄС Генпрокуратури у підриві роботи НАБУ навряд можуть цю тривожну тенденцію змінити.

Повністю провалені антикорупційна та судова «реформи»

Напередодні свят влада чітко демонструє, що вірна та віддана своїй корупційній антидержавній політиці. Лише втручання США зірвало плани влади по швидкому знищенню НАБУ і заставило владу знову почати всерйоз говорити про можливість створення антикорупційного суду. У свою чергу ЄС висунув ключовою вимогою для надання нам грошей саме створення цього суду. Та навіть під тиском Заходу влада не зупиниться на унеможливленні нормальної роботи НАБУ: Соболєва звільнили, щоб розчистити шлях для провадного аудитора; Окружний адмінсуд Києва розглядає позов до ДФС щодо спецперевірки декларації Ситника як кандидата на посаду директора Бюро; Мін’юст направив заяву до ГПУ через обшуки НАБУ; НАЗК закрило НАБУ доступ до реєстру е-декларацій. На цьому фоні, журналісти демонструють, що фігуранти справ Бюро Мартиненко і Розенблат відвідують по ночам Адміністрацію президента. І корупціонер Порошенко ще сміє після цього нагло брехати, що він не втручається в роботу антикорупційних органів. Зате в процесі ухвалення бюджету він знищує суспільне телебачення і, натомість, віддає великі аграрні «плюшки» Хомутинніку та Веревському. А щодо докапіталізації третини банків від великого «реформатора» Гонтаревої починається розслідування про зловживання службовим становищем. Така от в нас антикорупційна «реформа».

Та погано в нас все і ніби-то з «новими» судами. Адміністрацію Порошенка також відвідуває і яскравий представник «судової реформи» і суддя оновленого Верховного суду Іван Міщенко (певно отримує інструкції по «незалежності»). Головою Касаційного адміністративного суду у складі Верховному Суді обрали Михайла Смоковича, який був забракований ГРД через захист суддів, що переслідували Автомайдан під час Революції Гідності. Поза законом може опинитись і «реформований» Конституційний суд, адже згідно звернення 4 суддів цього суду в.о. голови КС Віктор Кривенко намагається створювати сенати та колегії суду всупереч вимогам закону, що унеможливить розгляд конституційних скарг громадян України. Така от в нас судова «реформа».

Три дилеми протестних акцій під прапором імпічменту

«Марш за імпічмент» у Києві продемонстрував декілька моментів: по-перше, ключові обговорення щодо цих акцій вчергове обмежуються обговоренням кількості учасників. Одні намагаються перебільшувати, інші намагаються применшувати. Хоч і учорашній мітинг був масованішим за попередні, вчергове потрібно визнати, що людей неможливо змусити бути активними, їх неможливо механічно розкачати так само як це було раніше, по-друге, важливо зрозуміти причини пасивності такої ніби-то гідної нації. Після Революції Гідності і в умовах війни у нас змінились як природа імунітету влади від протестів, так і сама природа ставлення до протестів. Це означає, що влада стала більш стійкою до протестів, більш розумною у страхуванні ризиків від помилок. У той же час люди з однієї сторони стали більше боятись як за себе, так і за потенційні наслідки від нових тектонічних змін в українській політиці. З іншої сторони люди стали більш вимогливими до ключових елементів протесту: його лідерів, його порядку денного, формату його проведення. І більшість серед такого аналізу знайшли для себе причини, щоб залишитись вдома. І якщо при настільки жахливій і зрадливій владі люди і далі обирають сидіти вдома, то можливо проблема не лише у народній пасивності, але й у опозиції, що не змогла запропонувати гідний перелік лідерів спільного протесту, актуальний порядок денний та сприйнятний для більшості формат протесту.

Влада підштовхує до протесту і створює потребу до «здачі посіпак»

Людей на акціях протесту стає все більше і більше. І у цьому винна лише українська влада, що своїми тупими і необдуманими діями продовжує нарощувати потенціал до внутрішнього спротиву. Про боротьбу з корупцією говорять партнери з США і ЄС, про боротьбу з корупцією говорить суспільство та експерти-активісти, про боротьбу з корупцією вже навіть почали говорити священнослужителі (зокрема, Блаженніший Святослав). Усі окрім влади вважають корупцію перепоною для майбутнього успіху країни. Учорашня акція «Ковдра для Генпрокурора» – це лише перший сигнал режиму Порошенку, що йому пора «жертвувати» своїми посіпаками. Однозначно вже варто звільняти весь блок, що відповідальний за провал антикорупційної реформи і протидію боротьбі з корупцією (це і Генпрокурор Луценко, і голова НАЗК Корчак, і Міністр юстиції Петренко, і голова Антимонопольного комітету, і голова Державної аудиторської служби, і голови інших спеціалізованих та судових органів). І пройде зовсім мало часу коли навіть звільнення цих осіб буде мало і буде потреба широкого звільнення, зокрема, і Авакова, і Гройсмана,і Парубія, і Кубіва, і Насалика, і Клімкіна, і Муженка, і Охендовського, і Вовка. Хоча може вже і давно настав час звільнення усіх перелічених.

Комфорнтні умови для РФ та її «агентів» від Порошенка

Змушений нагадати, що саме завдяки міцній і палкій співпраці режиму Порошенка з російським агресором усі «російсько-совкові» елементи чудово відчувають себе в Україні. В нас є проросійські політичні партії (яких Порошенко зробив своїми політичними партнерами, захистив від відповідальності за їх злочини), проросійські телеканали (які входять в ТОП-охоплення по аудиторії і досі непокарані за сепаратизм і допомогу агресору), проросійські мери з російським паспортом (як от мер Одеси Труханов) і проросійські місцеві влади, ледь не третина енергетичної системи країни належить наближеним до Путіна російським бізнесменам, ледь не третина фінансового ринку країни належить російським банкам, ледь не половина ринку мобільного зв’язку належить російським мобільним операторам. При тому, Порошенко тривалий час продовжував заробляти на своїх «цукерках» в РФ, спільно з Ахметовим заробляти на торгівлі і контрабанді з російськими терористами, посередницькі функції для нього активно виконує кум Путіна Медведчук, російські банки захищав ставленик президента на посаді голови НБУ, російський бізнес у тісній співпраці з владними структурами БПП продовжує економічну «окупацію» України (Новинський за 2017 рік має +209% прибутку, не гірше себе почувають Льовочкін, Фірташ, Пінчук). На День Конституції президент нагородив голосувальників “законів 16 січня” державними нагородами. Разом з “Опозиційним блоком” ухвалив повний пакет “особливого статусу Донбасу”. Перед цим за підтримки 20 голосів цього ж “блоку” була прийнята так звана “судова реформа”. Порошенко не просто став правонаступником посади Януковича та його бандитських методів, але й партнером Януковича та його покровителя Путіна. І тому просто таки вершиною цинізму зі сторони Порошенка звинувачувати опозицію у тому чим він займається останні 4 роки.

За 4 роки такий «патріотичний режим» так і не зміг визнати агресора агресором, окуповані території окупованими, а відносини з РФ – міжнародним збройним конфліком, торговельні угоди з РФ не були розірвані, а проти агресора не був запроваджений візовий режим. Україна не ввела повний пакет економічних та політичний санкцій проти окупанта. Порошенко уклав антидержавні та антиконституційні Мінські домовленості, що порушували суверенітет та територіальну цілісність. Як “Головнокомандувач” Порошенко не вжив усіх необхідних заходів з захисту національної безпеки держави. Зате за ці роки Порошенко разом з своїми партнерами олігархами, а також зовнішніми протекторами досягли втрати зовнішнього суверенітету, втрати підтримки у світі, розвалу економіки країни та обкладення непомірним тарифно-податковим тягарем українців, провалу реформ, олігархізації основних природних багатств, зниження у всіх напрямах рівня дотримання прав українців через узурпацію влади та ЗМІ. Тому хто вчинив державну зраду на користь агресора – це дуже навіть велике питання.

Блокування телеканалу NewsOne, або FirstRussian

Щодо блокування телеканалу NewsOne: по-перше, цієї проблеми не було б якби ватника, сепаратиста і прислужника Януковича і за сумісництвом власника телеканалу Мураєва притягнули до відповідальності за його злочини проти України. Особливо за посягання на суверенітет і територіальну цілісність України. Але влада обрала політичну співпрацю з екс-регіоналами (ригами) та відвертими ворогами нашої країни, по-друге, в мене мало сумнівів, що до цього блокування напряму причетна українська влада і бездіяльність правоохоронних органів у цій ситуації на це додатково вказує. Таким чином, провладні сили намагаються скорегувати редакційну політику проросійського і антиукраїнського, але опозиційного телеканалу. І нехай нас не обманює регулярна присутність інших опозиційних політиків на цьому каналі, бо керівники цього медіа лише використовують проукраїнську опозицію для прикриття, підвищення власних рейтингів і підняття власного статусу (яскраво це видно на їх передачі “Український формат”). Для такого ж прикриття використовуються тези про свободу слова. В нас роками триває війна, але це чомусь не стимулює українську владу припинити відверте фсбешне знущання над мізками українців через пропагандистські рупори як NewsOne, Інтер і їм подібні. Владу цікавить не ліквідація таких рупорів, а підвищення рівня їх залежності від Банкової. Владу цікавить не тюрма для ворогів України, а те, що з них можна витиснути.

Політична пам’ять як частина свідомого вибору

Виборці хочуть обирати нових політиків, але критерії їх вибору залишаються сумнівними. Виборець далі веде себе як підліток та бігає між цинізмом та ейфорією, між прагматизмом та раціоналізмом. Більшість людей змінюють свою орієнтацію і вибір протягом одного року. Люди спрощують свої вимоги і знову вимагають поремонтований дах у школі замість реформи фінансування закладів освіти. Обирають за впізнаваність, а не за справи. Обирають з поміж псевдопартій, які задавлюють виборців медійно. Ми отримуємо більше інформації, але не стаємо знати більше. І люди забувають «підбори» Тимошенко і згадують «її тисячу гривень». Останнє і є критично.

Яка одна з причин приходу до владу старих політиків? Політична амнезія виборців та атрофія політичної пам’яті. Як створити умови для нової політики і прокласти шлях новим політикам? Запровадити інструмент інформування про політичну історію та минуле політиків. Саме для цього Громадський рух “Чесно” | Civic movement “Chesno”| створив онлайн-інфраструктуру «Політична пам’ять», яку ЧЕСНО ЛЬВІВ презентувало у Львові.

Що дає ця ініціатива? Політичну машину часу у трьох площинах: щодо минулого політиків (http://www.chesno.org/politician/?vrc=8), щодо минулого партій (http://www.chesno.org/party/) та історію політичної агітації (http://www.chesno.org/politicalad/). Це унікальне сховище інформації дає можливість зрозуміти у яких фракціях і партіях перебували політики, на яких посадах, чи були фігурантами корупційних скандалів, скандалів з прогулюванням засідань чи кнопкодавством. Щодо партій, то можна ознайомитись з ключовими позиціями програми, фінансами, представництвом у областях та центральних органах влади. Це унікальний ресурс для правильного і більш свідомого вибору, шанс на покращення якості політики. Користуймося на благо.

Е-прорив Естонії як «дорожня карта» для України

Чергова лекція на #ШколіДемократії про електронну демократію та посилення участі. Тренер і лектор громадський активіст декількох ініціатив Ivan Spryn. Наше спільне занурення у світ е-врядування вдалось.

З кого брати приклад у е-врядуванні? Першою усім згадується така маленька, але успішна Естонія. Вона відома не тільки винайденням Skype, не тільки 100% Інтернет покриттям, але й передовими практиками е-демократії. Тут мова про е-врядування, відкриті дані, цифрову безпеку, е-ідентифікацію, е-документообіг, сумісність усіх баз даних, державний сервісний портал, е-квиток, е-освіту, е-медицину, е-зайнятість, е-голосування, е-бібліотеку, е-кадастр, е-видання посвідчень водія. По суті, коли ми говоримо про е-демократію мова йде про іншу природу держави, а саме державу-сервіс. Держава настільки змінює природу, що громадяни готові віддавати усі свої персональні дані (зокрема, на чіпах).

Які проблеми вирішує е-демократія? Вона позбавляє нас традиційних «точок болю». Мова про втрату часу, грошей (через корупцію), персонального контакту при отриманні послуг, проблему чиновницького бюрократизму. Е-демократія базується на декількох принципах, що ліквідують «точки болю», зокрема, дані вводяться один раз, дані не дублюються, наявність єдиного центрального реєстру, власником даних є громадянин. Ці принципи реалізовуються через різні інструменти як X-Road, єдина ID-картка.

На жаль, поки що Україна у цій сфері претендує лише на те, щоб стати туристичним центром для естонців. Їм можна показувати якою була їх держава 15 років рому. Наявності Prozorro, е-декларування, e-data, окреміх інструментів е-участі та бюджету і напрацьованих громадськими експертами е-проектів замало, щоб говорити, що ми близькі до е-демократії в нашій державі.

Децентралізація від «архітектора-дизайнера»

На #ШколіДемократії відбулась цікава лекція дизайнера та архітектора декількох реформ в Україні та експерта Юрій Ганущак. В центрі уваги – реформи децентралізації та бюджетної системи. Пан Юрій розпочав з того, що висловив свій скепсис щодо триваючої «реформи» охорони здоров’я, що через півроку призведе до «тверезіння» і відкату наявного прогресу назад. Пан Юрій у цю «реформу» не вірить. Та коли я послухав про децентралізацію від нього, то в мене виникло дві думки: по-перше, чим більше я слухаю про децентралізацію, то тим менше я у ній розуміюсь, по-друге, чим більше я слухаю про децентралізацію саме від експертів, то тим більшим противником ходу цієї «реформи» стаю.

Головною метою реформ, як виявилось, є спроба врятувати село. Врятувати його як економічну «підпитку» для міста, як ареал людського потенціалу та репродуктивну систему нації. Закордонний досвід показує, що між рівнем життя у Варшаві та найгіршою гміною розрив у 400 раз, але завдяки компенсаторним механізмам фінансової децентралізації цей розрив зменшується до 20%. Це і є, на думку експерта, реальною солідарністю. Хоча і проглядається чітка «лівизна» з ухилом в класичну соціальну державу, де ринок достатньо обмежений. Якщо десь вирішується проблеми дефіциту заселення, то десь вирішується проблема ризиків від перенаселення. У Штаті Колумбія та місті Вашингтон податок на нерухомість складає аж 6,5% саме для того, щоб люди туди не приїжджали, а селились тимчасово у готельній інфраструктурі. У Вашингтоні потрібні лише клерки.

Які є проблеми «реформи»? По-перше, потрібно переконати людей в тому, що це саме те, чого вони завжди хотіли. Тут політикам і експертам відводиться роль брехунів, що сильно недоговорюють. Адже реальної альтернативи ніхто на разі не запропонував. Зате проти реформи від окремих великих громад шалений спротив. Важко загалом уявити собі щось інше, коли якесь місто як ареал самоврядування оточений адміністраціями виконавчої вертикалі. Це і є так звана «булка з родзинками», де булка самоврядування, а родзинки – ОДА та РДА. Є звичайно і інші приклади коли Кличко зранку голова Ради, а після обіду голова КМДА і контролює те, що сам зробив зранку.

По-друге, децентралізація – це не передача влади будь-кому. Саме для того і був введений термін «спроможність», що означає здатність здійснювати владу і самоврядування. А з спроможністю в нас все дуже сумно.

По-третє, чиновники завжди і з особливим ентузіазмом та цинізмом спотворюють усі добрі ідеї реформ. Спочатку у Адміністрації президента, потім у міністерських та інших кабінетах. Якщо залишиться хоч 50%, то і те добре. Чиновник не стане не сторону ідеї поки не побачить своє місце у новій системі. Так генії штовхають ідеї до інституцій. Так генії народжуються у Львові, а помирають у Києві.

По-четверте, децентралізація системна і зачіпає різні сфери. Вона не може відбутись без створення госпітальних округів у рамках медичної реформи, не може відбутись без затвердження реальних перспективних планів усіх областей (якого, до прикладу, досі нема у Закарпатті). У кінці кінців, децентралізація тягне за собою реформу державної служби, адже постає інститут префектів. Експерт каже, що ми маємо бути оригінальними і вже мало копіювати іноземний досвід, але досвід контролюючих префектів як ідею беремо з Європи. Думаю, що в сучасних українських реаліях очевидно, що префект стане нічим іншим як «смотрящим» за районами та громадами і розподіл функцій координації між урядом та АП тут навряд допоможе. І дійсно, як казав інший експерт, від того, що «на брудне тіло вдягнути чисту сорочку, то тіло смердіти не перестане».

Як оцінювати якість і прийнятність реформи? Юрій Ганущак каже, що в Україні усіх можна поділити на декілька категорій: здебільшого є профани та дилетанти. Депутати, до речі, належать до останніх. Також є трохи професіоналів і науковців. І на пальцях однією руки експерти у якійсь визначеній сфері. Роль експертів переконати професіоналів, що реформа реальна, а політиків, що вона для них політично не є шкідлива. Як казала одна з політичних сил: «Спочатку ми вважали, що це геноцид села, але тепер по виборами в ОТГ зрозуміло, що нам вдається цей геноцид ще й очолити». То як дівчині обрати з 10 хлопців-претендентів одного, якщо вони приходять один за одним, одразу вимагають відповіді, а назад повертатись не можна? Спробувати перших трьох, вивести на цій основі певний еталонний рівень і брати першого, що стрибне вище цього рівня.

Позитиви і негативи одного робочого дня парламенту

Надзвичайно продуктивний видався день для Верховної Ради:

З негативів:

- державний бюджет, що вчергове суттєво збільшує видадки на бюрократію, фінансує «поліцейську державу» та не є бюджетом розвитку;

- необгрунтоване і несправедливе збільшення зарплат народних депутатів;

- звільнення Соболєва з посади голови антикорупційного комітету, що є політичною розправою корупціонерів над опозиційним політиком і прокладенням шляху до знищення НАБУ через аудитора;

- законопроект «Купуй українське» у першому читанні, що в такій редакції порушує Угоду про асоціацію через перешкоди для конкуренції, спотворює систему Prozorro та створює додаткові корупційні ризики;

– закон проти домашнього насильства, що не враховує «гендерну складову», а, отже не може вважатись імплементацією Стамбульської конвенції.

По цим голосуванням можна чітко зафіксувати склад «нової коаліції»: БПП, Народний фронт, Опозиційний блок, Радикали та олігархічні групи.

З позитивів:

- зміни до Бюджетного кодексу, що передбачають додаткову дотацію на видатки по утриманню установ освіти та охорони здоров’я для місцевих громад задля ліквідації диспропорцій децентралізації;

- зміни до Податкового кодексу, що звільняють операції з ввезення електромобілів в Україну на 1 рік від сплати ПДВ та акцизу. Це створює додаткові можливості до імпорту, але не створює умов для розвитку національного «електромобільного» виробника;

- закон про посилення відповідальності за несплату аліментів, зокрема, через нові заходи примусу та можливість адміністративного арешту, а також тимчасового позбавлення водійських прав чи права виїзду за кордон;

- підвищення акцизів на сигарети на 30%. Це завжди підтримую.

Зовнішня політика

Потурання «інфантильності» української держави

Міжнародні партнери України з США і ЄС несуть часткову відповідальність за сьогоднішню ситуацію в країні. Їх вичікування, невичерпне терпіння і потурання режиму Порошенка вкотре дозволяють українській владі переходити будь-які адекватні межі (спочатку щодо побиття журналістів та спроб знищення НАБУ, а потім щодо опозиційних сил). Неможливо очікувати реформ, боротьби з корупцією і демократизації вічність. Особливо від «інфантильної» української держави. Неможливо без кінця слухати брєд про відбори таємних агентів НАБУ на відкритих конкурсах від Луценка чи відбілювання чиновників режиму Януковича (як от Пшонка та його син). Західні гравці вже давно могли посилити зусилля з позитивного «дресирування» українських корупційних еліт не шляхом покарання народу (затягування безвізу, ненадання траншів і макрофінансової допомоги), а шляхом прямого тиску на ці еліти (прямі візові та фінансові міжнародні персональні санкції проти чиновників чинного корупційного режиму).

«Перерваний сон» Західних партнерів

Нарешті Західні “партнери” України прокинулись. Лише після внесення законопроекту з метою звільнення директора НАБУ, пішли більш жорсткі заяви від МВФ, ФБР, американських діячів та Європарламентарів. У різнобій лунають заяви про ризики обмеження американської допомоги, призупинення безвізового режиму. На даний момент повідомляють, що поки влада обмежиться лише відставкою Соболєва. Та це означає лише те, що сценарій знищення НАБУ через аудит не зник з порядку денного.

На жаль, поки українська влада захищає власну корупційну систему і знищує опозицію міжнародна ситуація стає все більш загрозливою. Путін оголосив, що піде в президенти РФ. НАТО заявило про відновлення контактів з РФ по військовим каналам. В Криму виявили торгівлю німецькими товарами фірм Puma та Adidas. Паралельно Угорщина намагається відкрити антиукраїнський фронт у НАТО і заявила, що Україна законом про освіту порушила зобов’язання перед НАТО. На щастя, 11 держав-членів НАТО, в тому числі Німеччина, висловили незгоду з діями Угорщини. Та виникає враження, що українська влада лишила напризволяще вирішення усіх питань, що не стосуються її корупційних інтересів.

Перегляд «Кіборгів» як національний обов’язок українця

На фільм «Кіборги» варто піти не лише тому, щоб побачити, що війна поруч і стосується кожного. І не лише щоб зрозуміти, що не ввести персональний воєнний стан – це грати на користь ворогу. На цей фільм варто піти, щоб почути болючі до глибини душі діалоги. Про мотивацію наших Героїв. Про причини і наслідки цієї війни. Про ганебну велику гру політиків на життях і долях. Про українську людину і про українського воїна.

5 грн з кожного придбаного квитка йде на потреби української армії. Тому якщо до Вас ще не дійшло, що варто підтримувати відродження українського кінематографу, то підтримайте разом з фільмом хоча б українську армію. Для когось зброєю є мова, для когось громадська активність, а для когось підняття з колін атрибутів народу.

Донбас як «політична карта» Путіна під вибори

Путін починає розігрувати першу “карту” для перемоги на президентських виборах. На жаль, нею стане Донбас. Путін не придумав нічого іншого як консодувати бідний і збитковий у гідності електорат через посилення ненависті до “зовнішнього ворога”. Перший етап – це міжнарожне політичне загострення. Лавров заявив, що ідея ввести миротворців ООН на Донбас не за російським сценарієм рівнозначна введенню “окупаційної адміністрації”. Так розумію, що це хрест на миротворчій місії. Також Лавров заявляє, що російських офіцерів у Спільному центрі з контролю та координації на Донбасі поставили в “нестерпні умови” і через це, каже голова МЗС, російська сторона може припинити роботу в СЦКК. Це підготовка до згортання переговорного процесу. І в якості “вишеньки” у Москві анонсували “чергові вибори” на окупованих територіях українського Донбасу. Про це сказав на прес-конференції директор Центру політичної кон’юнктури Чеснаков, наближений до помічника Суркова. А це підготовка до розігрування вистави з “імітацією незалежності” та можливої активізації бойових дій перед виборами.

Потрібна, але маніпулятивна євроінтеграція

Референдуми щодо ЄС і НАТО не замінять реформ. Така перша думка в мене виникла, коли почув обіцянки Порошенка провести ці інтеграційні референдуми. Тут треба відзначити наступне: по-перше, вважаю, що ці референдуми не наблизять нас до ЄС та НАТО, не змінять темпів нашої інтеграції до Західного світу, але вважаю їх потрібними. Потрібність цих референдумів продиктована часом. В умовах теперішньої російської агресії, а також окупації Криму та Донбасу, в нас є соціологічна перевага прибічників європейської та євроатлантичної інтеграції. Цим потрібно скористатись. По-друге, реформи є єдиною відповіддю на виклики реальної інтеграції. Це демонструє відмова ЄС у виділення нам траншу на 600 мільйонів, вже регулярні звернення ЄС щодо корупції, ЦВК та інших питань. Лише перехід на стандарти НАТО, лише наближення до європейських стандартів життя прокладають шлях до ЄС та НАТО і лише вони є, у тому числі, запорукою перемоги над агресором. По-третє, для чого це Порошенкові? З однієї сторони – це початок президентської кампанії. Він не виграє на внутрішньому порядку денному, бо там відсутність реформ, корупція і узурпація влади. Міжнародна інтеграція – це політична страва, якою Порошенка буде пробувати нас нагодувати для виграшу. Очевидно, що ця страва – це чиста бульбашка. Але є ще один момент для референдуму – це спроба підвищити явку. Референдум очевидно буде проведений одночасно з президентськими виборами і на нього підуть люди, що не бажали йти на вибори, що, таким чином додасть їх легітимності. І додасть Порошенку.

Дипломатичний контрнаступ на Угорщину

Пора переходити у дипломатичний контрнаступ на Угорщину. Венеційська комісія підтримала “мовну” статтю про освіту нацменшин і встала у скандалі на сторону України. Перед тим, 11 країн-членів НАТО встали на сторону України в контексті заяв Угорщини у Альянсі. Єврокомісія ж вирішила позиватися в Суді ЄС до Угорщини через її змінений закон про освіту, який обмежує в правах університети з-за меж ЄС. Хтось капітально присів в «калюжку». Угорщина закликала ОБСЄ направити постійну місію ОБСЄ в Закарпатську область, через «напруженість» в регіоні? Наша влада може сміливо відкласти цей заклик у останню шухляду. Пора вже вводити місії міжнародних організацій в Будапешт для протидії «напруженості», що викликана діями проросійських, антиєвропейських сил у владних колах Угорщини. Пора ставити лицемірного «троянського коня РФ» Орбана та Ко на місце. А Україні вимагати публічного вибачення за антиукраїнські висловлювання та сприяння підривній діяльності проти суверенітету і територіальної цілісності України. Особливо з розслідуванням антиукраїнської діяльності на Закарпатті.