Автор – Роговик Олексій, голова Free Voice Information Analysis Center

Джерело: site.ua

фото Георгія Ключника

фото Георгія Ключника

Внутрішня політика

Базові антикорупційні тренди на 2017-2019 рр.

На Антикорупційній школі від LvBS мали змогу почути дуже глибокий і предметний виступ Vitaliy Shabunin щодо нинішньої ситуації в Україні.

Основні меседжі та висновки:

1) Відкрите вікно можливостей для протягування ключових реформ (тому числі антикорупційних) закрилось у першій половині 2017 року. Цьому, зокрема, сприяло збільшення незалежності теперішньої української влади від тиску міжнародних донорів (через надання безвізу ЄС та через зростання фінансової незалежності та відмову від «літнього траншу» МВФ). Саме завдяки відсутності можливості «торгу за дешеві російські кредити» у постМайданній ситуації українська влада пішла на антикорупційні вимоги МВФ (створення НАБУ, САП та запровадження статті про «незаконне збагачення») та ЄС (е-декларування). Реформи стали важливішими за гроші, що були виділені на них.

2) З огляду на це осінь 2017 року стає найбільш небезпечним періодом у якому влада спробує мах згорнути усі «незручні реформи» (до того як у 2018 році розпочнеться новий «електоральний цикл»). Під ризиком нищівного удару, до прикладу, НАБУ (через аудит). При цьому сподіватись на нові реформи не доводиться, а шанси на впровадження ідеї антикорупційного суду чи ДБР до 2019 року мізерні.

Очікуваний відкат реформ спричиняє ризики призупинення безвізу з Україною та ізоляції режиму Порошенка у міжнародному середовищі. Протягом усього цього періоду влада буде намагатись перейти від розмови і дискурсу реформ та антикорупції на непредметні розмови про війну і патріотизм. Саме у другому колі питань владі вдасться заговорити проблеми. В цьому сенсі дуже важливими є антикорупційні розслідування, бо вони посилюють спільну антикорупційну платформу та втримують увагу суспільна в межах дискурсу реформи-антикорупція.

3) Загальний аналіз ситуації дозволяє стверджувати, що для інвестиційного та бізнес-клімату нинішні умови навіть гірші за умови, що були за режиму Януковича. На цей час втрачені головні фактори для розвитку бізнесу: зрозумілість процедур та гарантії захисту інвестицій та власності (яскраві тому прикладу кейси SkyMall та інші випадки рейдерства). Не може не впливати на клімат і непокарання корупціонерів режиму Януковича (мова про «вибілення» Злочевського та Іванющенка).

4) Є два методи антикорупційної боротьби: запровадження покарання («15 років спокою») за корупцію, або нових правил гри. Без покарання ці нові правила все одно обійдуть. Стало очевидно і зрозуміло, що антикорупційна реформа за моделлю знизу-вверх не працює і не може бути реалізована (навіть в умовах єдино можливої тривалої системної роботи, адвокації і організаційного іміджу). Нема жодного зв’язку між подоланням побутової корупції у ДАІ, медицині чи освіті і мільярдною ТОП-корупцією на центральному рівні. Так само зрозуміло, що подолання місцевої корупції неможливе без подолання центральної, адже корупція по центральній вертикалі проникає через суддів, прокуратури та інші органи до регіональних середовищ. Ще один сумний висновок, що зміни культури, ідеології чи цінностей проти корупції не працюють, оскільки, це складні питання родини, церкви та школи (не ВНЗ).

5) Щоб збалансувати антикорупційний блок у державному секторі необхідно декілька ключових кроків: а) забрати ГПУ з Конституції України (оскільки, саме вона дає санкції на багато незаконних дій СБУ, ДФС та інших), б) забрати в СБУ антикорупційні функції відділу К та економічні функції, в) проконтролювати на рівні центру та регіонах відбори до судів (Верховного та апеляційних). Переважна більшість корупційних схем є тупими, одноактними і банальними (ДП – прокладка – продаж, або ДП – прокладка – закупка). Це означає, що головна проблема не у їх виявленні, а у покарання вигодонабувачів цих корупційних схем. На сьогодні базова ідеологія корупціонерів близька до поведінки «собаки Павлова»: пройшов день – гроші «капнули» на рахунок, а тому завдання забезпечити, щоб цей процес повторювався як можна довше (як мінімум 2 роки до виборів).

6) Акції прямої дії та громадського тиску – головний страх влади. Посилення спротиву на місцях і проведення регіональних акцій підсилюють центральні акції. Це останній і головний шанс на зміни. Це демократичне законне волевиявлення людей у формі організованих масових зібрань. Якщо політики не роблять позитивних дій для подолання корупції чи розвитку країни, то вони мають нести політичну та електоральну персональну відповідальність, бо корупція завжди має конкретне прізвище та ім’я. Е-декларування активістів було одним з інструментів для зменшення громадської активності і опустило Україну у міжнародному середовищі, бо російська пропаганда вдало апелювала до авторитарного ставлення української влади до сектору ГО. І цим режим Порошенка підійшов впритул до міжнародної ізоляції.

«Спортивна антикорупційна риболовля» у стінах парламенту

В країні відбуваються безпрецедентні спроби притягнути корупціонерів до відповідальності. Спочатку це були Онищенко, Насіров та Мартиненко. Потім справи проти Януковича та Ко, Курченка та Ко. На цьому і наступному тижні відбуваються розгляд подань на народних депутатів Дейдея (партія Яценюка), Довгого (Воля народу), Лозового (партія Ляшка), Полякова (партія Яценюка), Розенблата (БПП) та Добкіна (Опоблок). На підході можуть бути ще Бакулін, Вілкул, Бойко (все Опоблок). Підозрюється вже і колишній заступник глави Адміністрації Порошенка Юрія Чмир. На допити по «земельним махінаціях» викликають Садового. І все це на фоні справ проти колишніх керівників «Приватбанку».

Чому ж українці не реагують на ці безпрецедентні спроби? Тому що всім зрозуміло, бо політика режиму Порошенка у боротьбі з високопосадовою корупцією – це спортивна риболовля (зловив, сфотографував, випустив). Це він робить через підконтрольні йому правоохоронні органи (ГПУ), суди (якщо треба заблокувати справи НАБУ) чи парламент (той же регламентний комітет). Сьогодні стало зрозуміло, що Янукович знову втік (тепер вже зі справи про державну зраду). Порошенко і Луценко хотіли перетворити цю справу на черговий піар, а Янукович на дискредитацію України. Першим вдалось частково, другому вдалось більш ніж частково (і його «трусливий вихід з справи» – це логічний крок у подальшій дискредитації корумпованої та залежної від Порошенка суддівської та правоохоронної системи).

Цинічна маніпуляція Порошенка з депутатською недоторканністю

Головний “будівничий собачих будок” виступив з ініціативою про скасування депутатської недоторканності з метою “урівняти у правах депутатів та громадян”. Цинічність цієї чергової маніпулятивної заяви полягає у двох моментах: по-перше, пропозиція правильна у частині зняття недоторканності депутатів, але неправильна у тому, що не містить скасування недоторканності президента України. Зрозуміло, що “керманич Банкової” не бажає позбуватись привілеїв і імунітету від покарання за вчинені ним злочини проти України, по-друге, зрозуміло, що ця заява є або нереалістичною до виконання за чинного складу парламенту (тобто є банальним піаром), або на Банковій задумують прийняття цих змін як інструменту повністю взяти під контроль депутатів шляхом погроз, тиску та шантажу. Демократія по-новому.

«Нагородне знущання» над Героями Небесної Сотні та Майданом

Порошенко пробив чергове феноменальне дно і познущався над українцями, живими і загиблими у війнах проти Януковича і російського агресора. Слів підібрати вже не можу. У день Конституції України він нагородив державними нагородами нардепа Герегу і мера Чернігова Атрошенка, які голосували за диктаторські закони 16 січня. І добив це ще й нагородою для підозрюваного у незаконному збагаченні на мільйони у справі НАБУ та одночасно колишнього військового прокурора сил АТО Кулика. Чекати тепер залишається коли він нагородить ще таких як Матіос, Насіров, Розенблат, Пашинський і інших “любих друзів”. P.S. Не розумію якими розумовими аргументами, або моральними критеріями треба оперувати, щоб і далі підтримувати цей бридкий режим.

Критичний дефіцит відчуття безпеки у державі

Найсмаштабніша кібератака в історії України. Підривають співробітників Міністерства Оборони та СБУ. Відчуття безпеки майже на нулі. І цьому є дві причини. Перша – зовнішня, російська. Війна не може не вплинути на відчуття безпеки. Друга – це тотальне безаконня і нехтування правами людей в Україні. Саме через другу причину сьогодні є не свято Конституції, а поминки за померлим основним та іншими законами. Відсутність верховенства права прямо впливає на безпеку. Економічне беззаконня спричиняє бідність (відсутність економічної безпеки), беззаконня у правоохоронних органах до розгулу злочинності, а беззаконня ключових державних та політичних інститутів до втрати країною перспективи її майбутнього і майбутнього для більшості її громадян. На жаль, беззаконня сьогодні виведено в ранг фундаменту системи, де закони порушують і президент, і уряд, і депутати, і контрольовані ними державно-приватні структури.

Безпредецентний студентський протест та скандал у ЛНУ ім. І. Франка

Ситуація навколо звільнення Богдана Пастуха не одиничний випадок, а сигнал системної кризи. Класичні львівські Університету продовжують занурюватись у минуле, коли у світі відбувається прорив у сфері освіти. Однією з причин цієї кризової ситуації є те, що «чиновниками» ЛНУ створена закрита «освітня каста». Університет раз за разом позбавляється від професіоналів, що працюють на перспективу ВНЗ, а у ситуації з паном Богданом ще й борються з корупцією та плагіатом. На додаток до цього в Університеті створюються умови, щоб молоді і прогресивні спеціалісти не потрапляли на місця застарілих і совкових кадрів. Усе це разом є причиною поступового зниження якості освіти і «відмирання» реальної науки в стінах одного з провідних ВНЗ Львівщини.

У ЛНУ ім. І. Франка стали свідками безпрецедентних подій. По-перше, студенти вийшли на протест проти дій керівництва факультету і з чіткими та конкретними вимогами – це дуже сміливо з їх сторони. Деколи в умовах адміністративного тиску на такі дії багатьом студентам буває важко насмілитись. Ці вимоги стосуються позитивних речей: підвищення прозорості конкурсних процедур та підвищення впливу на них студентів. По-друге, під запис камер провідних львівських ЗМІ у 311 аудиторії Університету відбулась дискусія, якої в ЛНУ певно не було десятки років. У її ході можна було чути про такі проблеми ЛНУ як корупція, плагіат, використання студентів у власних політичних цілях, залежність окремих керівників факультету від вищого керівництва ЛНУ, застарілі практики з прийняття рішень та методик викладання, грубе порушення етичних та культурних правил викладачів у спілкуванні з студентами і, звичайно, “витискання” з ВНЗ осіб, що з різних причин не до вподоби керівництву навчального закладу. Це дуже сумна ситуація і, на жаль, вона є виразником системної кризи у системі освіти і, особливо, у класичних Університетах. P.S. Маю надію, що студенти “прокидатимуться” і будуть боротись за свої права, за кращу освіту для себе. І за краще майбутнє для ЛНУ ім. І. Франка. Студенти знають як бути рушієм змін.

Зовнішня політика

Політичні контексти саміту G20 у Гамбурзі для України

Відбувається активізація розмов щодо розгляду «українського питання» напереродні саміту G20 у Гамбурзі. Меркель пообіцяла, що поза очі Україну обговорювати не будуть, згадала нас у програмі своєї партії і заявила, що на одному з “сніданків” Трамп, Путін і Макрон підніматимуть тему про нашу державу. США вже розглядають можливість долучення до Нормандського формату, а Держсекретар США Тіллерсон відвідає з візитом Україну. Все це відбувається на фоні “реанімації” голландського розслідування щодо збиття малазійського боїнга МН17 та очікування підписання двосторонньої угоди України з Нідерландами про співпрацю. Санкції продовжені усіма сторонами один проти одного. Суд у Гаазі прийняв позов “Укрнафти” проти РФ. У Британії проходять історичні “українські презентації” від уряду. До цього всього ще й Лукашенко збирається відвідати Україну. Переговори по звільненню заручників провалені, режим тиші не дотримується, на Україну здійснена історична за масштабами кібеатака (і саме нас у світових ЗМІ звинувачують у цій атаці), здійснюється дискредитація наших співвітчизників в Італії (Марків) та Франції (Чесановська).

Увесь цей міжнародний фон має шанси на конкретне втілення на практиці. І мова, швидще за все, про підготовку містичного законопроекту про відновлення державного суверенітету над окупованими територіями Донбасу. І тут посилюються дві загрози: 1) законопроект не передбачає питання Криму і може бути остаточна кулуарна згода на відмову від деокупації Криму (це ще більше підсилюють події з створення проросійської групи у ПАРЄ та спроби розвалити ПАРЄ та ОБСЄ, постачання в порушення санкцій газових турбін Siemens до Криму, систематичне порушення режиму санкцій міжнародними туроператорами та повну відсутність волі української влади до деокупації), 2) прийняття такого варіанту законопроекту щодо Донбасу, що передбачатиме вакуум відповідальності (окупацію без називання окупанта), відновлення соціальних виплат чи поставок ресурсів (на виконання політичної частини Мінську чи в порушення вимог щодо державної блокади) та створення умов для проведення виборів на Донбасі. На жаль, як для Трампа, так і для електоральних потреб Меркель це може бути дуже вигідно. Хоч це і чергове “згвалтування” і знищення національних інтересів України. Залишається сподіватись на краще.

Трамп приїхав з реальним повноцінним візитом до Польщі. З відповідною риторикою та відповідними домовленостями. В Україну надіслав Тіллерсона та Волкера. Для нас лише drop-in.

На саміті G20 у Гамбурзі були присутні декілька “зацікавлених” країн, що не входять до складу “двадцятки”. Україну не запросили. Україну обговорювали за нашими спинами.

Все це означає, що для США наша держава не партнер, а проблема, яку варто вирішувати. Як і РФ. Тому як щодо України, так і щодо РФ буде використовуватись тактика дресирування. І найбільша помилка для нас – це думати, що ми зможемо американців обманувати. Незалежно від того, що каже Наєм чи Порошенко на зустрічах з Тіллерсоном у США чудово знають що відбувається (корупція), а що не відбувається (реформи).

Черговий злочин Путіна проти Криму і цілісності України

Росія продовжує розвивати свою агресивну політику в Криму. Тепер Путін підписав закон, що використовує окупацію Криму в якості аргументу для розширення вільних економічних зон РФ в українських територіальних водах. Де реакція МЗС та світового співтовариства на цей черговий кричущий акт проти територіальної цілісності України? Де державна стратегія деокупації Криму? Де міжнародні ініціативи з пошуку міжнародної формули деокупації Криму? Де взагалі хоч якісь кроки чи заяви, що позначають наше бажання до деокупації Криму? Ніде. “Мовчазна здача” Криму – це тривала політика режиму Порошенка.