Автор – Роговик Олексій, голова Free Voice Information Analysis Center

Джерело: site.ua

фото Георгія Ключника

фото Георгія Ключника

Внутрішня політика

17 жовтня – останній шанс на початок реальних реформ

17 жовтня, Київ, біля Верховної Ради. Провідні антикорупційні та реформістські організації, а також усі ключові опозиційні політичні партії збираються разом з людьми висунути владі три принципових вимоги: 1) антикорупційний суд – бо це єдиний шанс зберегти можливості подолання корупції, 2) скасувати депутатську недоторканність – бо це шанс на очищення парламенту від “злочинців”, 3) новий виборчий закон – бо це шанс змінити політиків і звільнити їх від впливу олігархів.

Ця політична реформа – це явно не усе, що зараз потребує держава та суспільство. Але це важливий початок реальних реформ. І без масової підтримки цієї ініціативи реформи в країні не почнуться. Можливо вже не почнуться ніколи, бо сценарій влади на тотальну узурпацію влади до 2024 року не вдасться переклеслити.

«Реформи» Порошенка, що не відчуває кожен українець

“144 реформи”, які ми відчуваємо щодня. Зранку завищені тарифи на тепло, газ, світло і воду. Дорогі продукти через інфляцію і “справедливий курс” гривні. Далі “якісний” громадський транспорт, або власна машина з завищеними цінами на бензин чи газ. Дорожний податок, що не змінює стан роздовбаних доріг. Важкі умови праці чи бюрократичний тиск на бізнес. Правосуддя, що доводить до коми. Прокуратура, що подає нечитабельні матеріали. А ще “феноменальні” освіта, медицина, погане інтернет-покриття. Ввечері промивання мізків через олігархічні ЗМІ корупційними політиками. І все це вирішується владою. Але ж страусів політика і влада не стосується, чи не так?

Вища зрада правосуддя та судова зрадо«реформа»

Вища зрада правосуддя наклала вето на незалежне судочинство в країні. Судді, що засудили Луценка; судді “Антимайдану”; та судді-корупціонери – це обличчя “судової реформи” по-новому. Судова “реформа” за Порошенком: 1) усі суди, включно з Верховним та Конституційним, прибрати під себе – done, плювати на критику громадськості та західних партнерів (як от представництва ЄС щодо недоброчесних суддів у ВС) – done, 2) заговорити дискусію про незалежний антикорупційним суд ідеєю про залежну від Банкової антикорупційну палата – не вийшло. Після того як стане зрозуміло, що суспільство, західних партнерів і Венеціанську комісію обманувати не вдалось (назвала ідею палати неконституційною та такою, що суперечить міжнародним зобов’язанням), зробити хід “конем”: запропонувати робочу групу, щоб затягнути питання на декілька років – не вийде. Можемо йому не дозволити це зробити, у тому числі і на акції 17 жовтня. Не можна втратити шанс на останній незалежний антикорупційний “острівець” у прогнилій судовій системі.

Вибухи на складах як наслідок викривлених пріоритетів

Ось що відбувається, коли для влади пріоритетом не є перемога над агресором і не є національна безпека держави. Для цієї влади виключним пріоритетом є збереження системи тотального обкрадання людей і переслідування усіх незгодних. Саме тому безпеку весілля сина Генпрокурора вони здатні забезпечити як і кидати всі силові структури на переслідування активістів, а от безпеку в дитячому таборі чи на військовому складі гарантувати не можуть.

«Винеси козла», або перевтілення Януковича в Луценко

Під час розгляду законопроектів щодо Донбасу можна було почути багато цікавих “форм звертання”. Спочатку “великий дипломат” Геращенко казала одному з депутатів “ей ти, сядь”. Її доповнив спікер Парубій: “ей ти, зупинись”. Блискучу манеру спілкування і культуру ставлення продемонструвала представник Порошенка в парламенті і за сумісництвом дружина Генпрокурора Ірина Луценко: “Олег! Олег, винеси козла! Олег! Недава..! Винеси козла! Винеси його нафіг!”.

Порошенко без жодного обговорення вносить в парламент один з ключових законів в історії парламенту. Пробує протиснути його як можна швидще і нагло нагинаючи депутатів. І як вже не дивно, щоб прибрати протестуючого Левченка, обвішана дорогими сумками і прикрасами та з підтягнутою пластикою обличчя Ірина Луценко просить відтягнути депутата в компаньйона одного з “смотрящіх” режиму Януковича, а саме Іванющенка (Єнаківського). Якого перед тим гарно було “відмазано” від відповідальності і який успішно відпочиває у Монако. І як тут не згадати Януковича, що казав: “ці козли нам заважають”. Тепер опозиція, активісти і журналісти “заважають” режиму Порошенка.

Зовнішня політика

Законопроект щодо Донбасу №1: без Мінську частково прийнятний

Мене вбиває тиша і байдужість до процесів з прийняття законопроектів щодо Донбасу. Це напевно головні події за останні декілька років у парламенті. Їх треба розбирати і аналізувати під мікроскопом. Вони визначать долю кожного з нас, визначать долю держави Україна.

Вчора завдяки блокуванню президії і трибуни парламенту вдалось зірвати спробу режиму Порошенка-Яценюка та “Опоблоку” наскоком та нагло легалізувати антидержавні та пропутінські Мінські домовленості у правовому полі України. Саме через це перед сьогоднішнім ранковим засіданням були досягнуті домовленості, що озвучив спікер Парубій: 1) з законопроекту про відновлення суверенітету у редакції першого читання прибрано згадування про Мінські домовленості, 2) що до другого читання буде погоджене питання включення питання Криму до “тіла” законопроекту.

Отже, проект Закону про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях (№7163) у першому читанні (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62638) прийнятий 233 голосами. Хто голосував “за”? БПП – 114, Народний фронт – 71, Позафракційні – 19, Радикальна партія – 17, Воля народу – 12. Не дали голосів за законопроект “Опозиційний блок”, “Батьківщина”, “Самопоміч” та “Відродження”.

Як вже писав раніше у законопроекті Росія визнається агресором та постулюються елементи її міжнародних злочинів; Донбас визнаний окупованим; згадується багато приємних «для вуха» термінів як «відсіч» і т.д.; в законі купа дуже вірних і професійних посилань на норми міжнародного права, що дійсно посилює наші позиції у міжнародних судах. Після зняття абзацу статті 7 про Мінські домовленості законопроект виглядає значно більш прийнятним (хоча документального підтвердження, що це дійсно зроблено поки так і не знайшов).

Поруч з тим він містить дуже грунтовні ризики, які мають бути ліквідовані до другого читання: а) не можуть бути у текст повернуті згадування про Мінські домовленості (а такий ризик дуже вірогідний), б) законопроект не може скасовувати державну блокаду окупованих територій чи надавати Оперативному штабу корупціоногенні повноваження щодо регулювання торгівлі, в) законопроект повинен включити питання деокупації Криму та містити чіткі дати початку окупації як Криму, так і Донбасу, г) законопроект не повинен дозволяти керівництву держави свавільно застосовувати ЗСУ на усій території України (а тому територіальні межі дії закону мають бути уточнені).

Добре, що важливі положення цього закону (про агресію, окупацію і ефективний контроль), які влада три роки вперто не хотіла приймати, отримують шанс на своє прийняття. Вже давно не я один кричу про те, що Україна має адекватно оцінити правову реальність міжнародного збройного конфлікту, що ми маємо з РФ. Але навіть прийняття таких важливих норм не може стати ширмою для протягування норм, що гвалтують Конституцію, суверенітет та територіальну цілісність. Тому якщо до другого читання усі ці ризики не будуть ліквідовані, то з цим законопроектом знов виникнуть проблеми, то цей законопроект тоді знову стане інструментом легалізації планів Путіна з капутіляції України.

І не треба тих, хто відстоює національні інтереси у опозиційному таборі називати “агентами Кремля” чи “російською агентурою”, бо ними швидще є ті, що 3 роки були бездіяльнісними у владних кабінетах у реальній протидії російській агресії; ті, що підписували сумнівні папірці з агресором та терористами; ті, що грабували та мародерствували на українській армії; ті, що своїми незаконними діями підводили сотні українських воїнів до смерті у Іловайську; ті, що торгували з терористами на крові українських воїнів; ті, що створили політичні союзи з Ахметовим та “Окупаційним блоком”; ті, що здавали Крим і ті що нічого не зробили, щоб реанімувати дискусію про його деокупацію.

Законопроект щодо Донбасу №2: «особлива» державна зрада

Одразу після так званого «першого законопроекту про Донбас» відбувся швидкий розгляд та прийняття в цілому «другого». Мова про проект Закону про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей (№7164) (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62641). Суть цього законопроекту продовжити на 1 рік дію іншого закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1680-18).

Отже, законопроект був прийнятий 229 голосами. Хто голосував “за”? БПП – 122, Народний фронт – 59, Відродження – 19, Позафракційні – 10, Опозиційний блок – 9, Воля народу – 8, Самопоміч та Радикальна партія – по 1. Жодного голосу не дала «Батьківщина».

Спецпредставник Держдепу США з питань України Курт Волкер написав: «Продовження спеціального статусу показує, що Україна робить жорсткі кроки для миру. Сподіваюся, тепер Росія буде діяти, щоб запанував мир». Речник Путіна Дмитро Пєсков прокоментував: «Законопроект йде в руслі продовження особливого статусу Донбасу. Ось це вже важливий законопроект. Бо закінчення строку дії попереднього закону про особливий статус, звичайно, викликало у всіх заклопотаність». В принципі усе зрозуміло.

Але про що ж закон про «особливості самоврядування» на окупованому Донбасі?

Стаття 2 фактично констатує «особливий статус Донбасу».

Стаття 3 цього закону «амністує» (гарантує недопущення кримінальної відповідальності) учасників усіх «подій» на території Донецької та Луганської областей, у тому числі терористів і колаборантів.

Стаття 4 фактично визнає право на юридичне домінування на території Донбасу російської мови.

Стаття 5 передбачає погодження керівників органів прокуратури та судів з терористами «ЛДНР» (що означає легалізацію терористів).

Стаття 6 передбачає можливість укладення для державних органів угод з де-факто окупаційними органами влади РФ (федеративні права).

Стаття 7 закону передбачає обов’язок держави на надання соціально-економічної підтримки окупованим територіям (що означає виконання п. 8 Мінську-2 і відміну державної блокади окупованих територій).

Стаття 8 закону передбачає можливість для окупованих територій до співпраці з РФ у рамках «транскордонного співробітництва» та «угод про прикордонне співробітництво» (конфедеративні права).

Стаття 9 передбачає створення окупантами «законів народної міліції».

У прикінцевих положенням відзначається, що усе це вступає в дію з моменту опублікування (п.1) і після виборів 7 грудня 2014 року (п.2), які не відбулись. П. 3 передбачає обов’язок органів влади підготувати акти на розвиток норм закону. У п. 4 вказується, що норми вступають в дію після проведення виборів і «виведення усіх незаконних збройних формувань, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України”.

Усі хто прийняли цей антиконституційний «закон» фактично вчинили злочини з повалення конституційного ладу нашої держави (стаття 109 ККУ) та державну зраду (стаття 111 ККУ). Цей закон очевидно відкриває нове дихання незаконним виборам на окупованих територіях, є «тінню» антидержавних Мінських домовленостей та російського плану капітуляції України за підтримки олігархічних груп та «Опоблоку». Погоджуюсь з Богданом Яременком: «Схоже, що у 229-ти депутатів остаточно витік мозок…».

«Російська агентура» на вищих державних посадах

Вчора владні фракції разом з “Опозиційним блоком” ухвалили повний пакет “особливого статусу Донбасу” (разом з амністією для терористів; домінуванням російської мови на Донбасі; легалізацією судів, прокуратури та міліції терористів; федералізацією Донбасу; обов’язком нашим за все це платити). Перед цим за підтримки 20 голосів цього ж “блоку” була прийнята так звана “судова реформа”, а на ділі узурпація судової гілки Порошенком. Паралельно з цим у Миколаєві коаліції БПП та “Опозиційний блоку” зняла мера міста Сенкевича. Не дивуєтесь?

Завдяки міцній і палкій співпраці Порошенка з російським агресором усі «російсько-совкові» елементи чудово відчувають себе в Україні. В нас є проросійські політичні партії (яких Порошенко зробив своїми політичними партнерами, захистив від відповідальності та їх злочини і з якими успішно «деребанить» політичні і економічні активи), проросійські телеканали (які входять в ТОП-охоплення по аудиторії і досі непокарані за сепаратизм і допомогу агресору), проросійські мери (з російським паспортом) і проросійські місцеві влади, ледь не третина енергетичної системи країни належить наближеним до Путіна російським бізнесменам, ледь не третина фінансового ринку країни належить російським банкам, ледь не половина ринку мобільного зв’язку належить російським мобільним операторам. При тому, Порошенко тривалий час продовжує заробляти на своїх «цукерках» в РФ, спільно з Ахметовим заробляє на торгівлі і контрабанді з російськими терористами, російські банки захищає ставленик президента на посаді голови НБУ, російський бізнес у тісній співпраці з владними структурами БПП продовжує економічну «окупацію» України. А ще згадаємо «шабаш російських імперців» на 9 травня і як цей «шабаш» захищав режим Порошенка. Порошенко не просто став правонаступником посади Януковича та його бандитських методів, але й партнером Януковича та його покровителя Путіна.

Ви ще дивуєтесь, що серед білого дня руйнують пам’ятник героям Небесної сотні? Чи що злочинно замальовують Ікони Революції Гідності? Політика на паплюження спадщини і вимог Героїв Революції Гідності – це норма політики режиму Порошенка-Авакова.

Казус Бабкіна як індикатор безвідповідальності українців

Щодо зриву концерту Бабкіна. Ось що відбувається коли багато людей живе так, ніби війни і окупації нема. Безвідповідальні люди, безвідповідальні політики і безвідповідальні артисти. Свобода – це не право робити що завгодно, а відповідальність за свої дії. І за невведення персонального “воєнного стану” теж. Хтось гине, когось репресують, а хтось робить вигляд, що нічого не відбувається. І щодо ролі мистецтва: молоде покоління віком 16-19, що вчора зібралось здебільшого, російською частиною репертуару Бабкіна пробували перекричати скандування воїнами АТО “Слава Україні”. Яскравий наслідок толерування дій Бабкіна з концертною діяльністю в державі-агресорі, яку він такою на камеру відмовився визнати. Нема чого прикривати свою безвідповідальність, страусячі погляди і бажання заробити лицемірними фразами про любов. Бабкін з любові до своїх глядачів легко міг почати концерт визнавши РФ агресором. Але ціна виявилась дорожчою за цінності. А це вже не мистецтво, а лицемірний бізнес.

Як дипломатичніше «послати» Угорщину?

Псевдодрузі у «овечій шкурі»? Уряд Угорщини вирішив блокувати всі подальші рішення ЄС, спрямовані на зближення ЄС з Україною. Таке рішення стало відповіддю на підписання Порошенком закону “Про освіту”. Вважаю, що на таке рішення має бути і українська дипломатична відповідь. Не можу її чітко сформулювати, бо не знаю як дипломатично послати на три букви і в один людський задній отвір.

Зростання проросійських радикалів у Німеччині

Серйозна перемога Меркель із неприємним “присмаком”. Колишні партнери йдуть в опозицію і захитують коаліцію. 13% німців офіційно задекларували, що готові віддати країну в жертву проросійським радикалам через свої страхи перед мігрантами та ЄС.

«Каталонський прецедент» для світу та України

Те, що зараз відбувається у Каталонії є наслідком трьох взаємопов’язаних проблем. По-перше, недосконалість міжнародно-правового регулювання (співвідношення та пріоритетність принципів самовизначення націй та територіальної цілісності чітко не визначене). На практиці, лише підтримка материнської держави, або потужна підтримка у світі гарантує можливість до більш-менш мирного відокремлення (як це було з Косово). По-друге, історичний момент (багато подібних ситуацій є наслідком “силового” приєднання чи поділу територій і “страусиного” погляду “великої Європи” на ці проблеми). По-третє, економічний момент (ключовим фактором формування незалежності Каталонії є не ідентичність, а намагання змінити диспропорцію відрахувань до бюджету Іспанії, що від Каталонії складає біля 20% економіки усієї Іспанії). На жаль, силові дії іспанських правоохоронців лише розігрівають культурні, політичні та історичні фактори. В той же час, навряд каталанська молодь, що є драйвером вчорашніх подій і безробіття серед якої складає 25%, розуміє, які економічні наслідки матиме відокремлення у разі їх невизнання у світі (а це вихід з ЄС, економічна “блокада” та усі інші супутні наслідки).

Що це має означати для України? По-перше, не можна порівнювати ситуацію у Каталонії та відомі усім події в Криму чи на Донбасі. Бо у другому випадку йде мова про окупацію території внаслідок збройної агресії РФ. По-друге, навіть в умовах несхожості ситуації офіційна українська влада не має права у перехідний період встати на сторону Каталонії, бо у сьогоднішніх умовах (і з російською агресією, і з загрозами в окремих прикордонних регіонах) для нас ключовою має бути територіальна цілісність України. По-третє, українська позиція має чітко будуватись на міжнародно-правових нормах. Незалежність не може здобуватись шляхом сумнівних референдумів, право націй на самовизначення не може обмежуватись з використанням грубої військової сили. Тому або подальші переговори за посередництва ЄС, або консультативний висновок Міжнародного суду ООН у якому буде відповідь на питання: “Чи міститься у міжнародному праві заборона на проголошення незалежності Каталонією?”.