Автор – Роговик Олексій, голова Free Voice Information Analysis Center

Джерело: site.ua

фото Георгія Ключника

фото Георгія Ключника

Внутрішня політика

Корупційна влада створює ризик призупинення безвізу

Навіть проплачені у західних виданнях матеріали не переконають Захід, що в нас відбуваються необхідні реформи. Про це свідчить звіт Єврокомісії у рамках механізму призупинення безвізових режимів, заяви представництва ЄС (щодо відкату реформ) та МЗС Британії. Щоб зрив реформ не ставив під удар безвізовий режим у Єврокомісії висунули 6 вимог до влади: 3 у сфері міграційної політики та боротьби з організованою злочинністю, а також створення антикорупційного суду, ефективного НАЗК для перевірки е-декларацій, скасування е-декларування ГО. Також в ЄС закликали до реальної транспортної реформи. Аналіз більшості міжнародних заяв щодо України свідчить, що саме реальна антикорупційна реформа стала наріжним каменем підтримки України як фінансової, так і військової. Тому продовжувати саботаж реформи – це діяти проти національних інтересів країни.

На жаль, поки ці заяви Заходу мало допомагають. Головного редактора «Схем» Седлецьку допитали в контексті її спілкування з НАБУ, редактор «Дзеркала тижня» Рахманін знайшов у своєму кабінеті «жучок», а скандал навколо викриттів Соломатіної у НАЗК ніхто не розслідує. А на цьому фоні, суд скасовує арешт майна сина Авакова, суд дозволяє заступнику голови СБУ Демчині не повертати мільйонний кредит, суд блокує компанії-розслідувачі виведення коштів з Приватбанку . Непокараною залишається мільярдна, за словами міністра Омеляна, корупція в «Укрзалізниці», не покарана шахрайка-голова НБУ Гонтарєва, російські олігархи дозволяють собі недоплачувати 800 мільйонів податків в Україні, а «біглі і переслідувані» Онищенко і Клюєв особисто підписують документи попри розшук. Ось такі в нас «успішні реформи».

Міжнародні персональні санкції проти української влади як необхідність

Історія з антикорупційним судом починає дуже нагадувати численні обіцянки Порошенка щодо безвізу. Правда якщо з безвізом він це обіцяв раз на декілька місяців, то про суд обіцянки виходять щотижня. Це підриває довіру не так до президента як до держави в цілому. Вчорашнє рішення парламенту остаточно розблокувало можливість для внесення відповідного законопроекту і це потрібно робити негайно. Особливо в країні, де за участь у акції під будинком Луценка трьом Автомайданівцям одразу “шиють” кримінальні справи про побиття яйцями мазохіста Барни. Особливо в державі, де прокуратура і суди ховають сумнівну операцію з конфіскацією 1,5 мільярдів, а БПП вимагає покарати НАБУ за розслідування цієї афери. Особливо в державі, де голова Мінфіну змушений вимагати відставки Генпрокурора через саботаж розслідування справ щодо Приватбанку (певно після “випадкової” зустрічі у Амстердамі). І особливо в державі, де Конституційний суд дозволяє тим, хто голосував за “диктаторські закони 16 січня”, очолювати “виші”, що розпочинає процес скасування люстрації в країні. Антикорупційний суд як внутрішня відповідальність і міжнародні санкції проти режиму Порошенка як зовнішня відповідальність – це і є формула для початку демонтажу олігархічно-корупційного консенсусу в Україні.

Перші олігархи «пішли». Наступний Порошенко?

Всесвітній арешт активів олігархів Коломойського і Боголюбова за рішенням Лондонського суду? Чудово. Аналогічне замороження активів Григоришина? Не менш чудово. Нового українського олігарха Фукса не пустили в США? Ще не менш чудово. А що тоді прекрасно? Тотальна деолігархізація за невиконання інвестиційних програм “традиційними” олігархами. А що з тими, що зараз при владі? Міжнародна відповідальність за саботаж реформ. Не покарання народу через скасування траншів і безвізового режиму, а прямі і персональні фінансові та міграційні санкції проти владоолігархів. Це був би можливо найсильніший крок з міжнародної підтримки України.

“Кавово-рошенівський” абсурд

Враховуючи, що ідея проведення “кавово-рошенівського” Антимайдану сама по собі абсурдна, то думаю, що тут вже потрібна мах концентрація абсурду. Щоб зняти остаточно усі “маски” і провести перепис прихильників мародерів. Що для цього треба? Щоб учасники цього “дійства” наочно продемонстрували усі бізнеси Порошенка: по-перше, усі мають харчуватись виключно продукцією “Рошен” та аграрних підприємств “гаранта”, по-друге, доставка “учасників” звичайно ж має відбуватись завдяки його автобізнесу, а самих учасників можна підігнати з його “спортивних клубів”, по-третє, суднобудівний бізнес має забезпечити “належне пересування” учасників, коли їх усіх будуть обдавати душом з водометів, згідно останньої постанови Кабміну, по-четверте, проплати за участь у акції мають йти через банки президента, по-п’яте, інформаційним висвітленням цього “провладного пекла” має зайнятись 5 канал (хоча майже всі можуть), по-шосте, і в якості ведучого можна запросити Ахметова або якогось іншого олігарха. Щоб зберегти повний символізм.

Бліц-опитування “рошенівсько-порохоботських кавоманів”. Чомусь усі кого щось питають впевнено заявляють, що вони проти Порошенка, що його треба посадити як доведуть його злочини і що він сприяє російській агресії. Інші казали: “та ми просто каву попити, без політики”. Всі прикриваються “кавою” і нагло брешуть, що це не є провладна політична акція. Запах совка у путінському стилі витає.

Моїми ідеями щодо демонстрації бізнесів Порошенка не скористались. У кадрі реклама тільки “Кіндерів”. Явно не вистачає “хедлайнерів-спікерів”. Якщо вже відмовився Ахметов і йому подібні, то можна було б підтягнути “поважного порохобота” Горбуліна. У своїй останній маніпулятивній статті він концентровано описав філософію “кавоманів”: бути покірними владі і чекати “в моря погоди” (закінчення війни); залишати владу попри хронічну нелюбов до влади; клеймити боротьбу з корупцією як російську технологію з розхитування ситуації і не бачити проросійськості чинної влади; викривлена оцінка реформ; уявлення, що євроінтеграції шкодять більше протести, а не зрив реформ.

Злочинна «джинса» в олігархічних медіа

«Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» провели цікаві дослідження щодо заангажованості ЗМІ.

За результатами дослідження телеканалів можна зробити декілька висновків: по-перше, найчастішими порушниками стандартів є канал Ахметова «Україна» та канал Льовочкіна-Фірташа «Інтер». Не знайшли порушень лише на каналі «UA: Перший», по-друге, редакційна політика дозволяє зробити висновок, що Ахметов через свій канал систематично піарить Ляшка, а Льовочкін та Фірташ через свій піарять Капліна. Загалом найчастіше порушення стосується позитивної подачі у ЗМІ Порошенка та Гройсмана, що дуже видно на більшості центральних телеканалів. Варто звернути також увагу, що стало відомо, що ведучу ніби-то опозиційного каналу NewsOne звільнили за те, що вона у ефірі висловилась щодо офшорів та Липецької фабрики Порошенка. Яскраве свідчення глибокої кооперації екс-регіоналів та теперішньої влади.

Щодо он-лайн медіа, то найбільше «джинсують», тобто проплачують замовні матеріали радикали Ляшка (12%) та «Опозиційний блок» (20% від усіх матеріалів). Найбільше замовних матеріалів можна знайти на ресурсах «Обозреватель», «УНІАН» (Коломойського) та «Сегодня» (Ахметова). Цікаво було б ще почитати дослідження щодо сіток порохоботів у соціальних мережах.

Соціологія стверджує, що старе далі домінує над новим

Нові соціологічні опитування вчергове або проплачена брехня, або вирок виборців самим собі. У президентському рейтингу КМІС старі політики набирають 85%, а відносно нові політики 15%. З них провладні політики мають 41% підтримки, а опозиційні 54%. При цьому, Святослава Вакарчука у нових рейтингах вже чомусь нема. Певно на Банковій його відеозвернення не сподобалось. Щодо партій, то розподіл наступний: старі – 76%, нові – 20%. З них провладні 37%, а опозиційні партії 55%.

Про що свідчать ці цифри? По-перше, громадяни або не бажають жодних змін, або не здатні зрозуміти різницю між «старим» і «новим» як ключовим фактором для змін. Люди і далі хочуть голосувати за впізнаваних медійних персонажів без жодної прив’язки до їх політичного минулого і теперішнього. По-друге, люди і далі вважають, що причиною такого їх вибору є фактор «а нема за кого голосувати». Та проблема полягає в тому, що абсолютна більшість людей не здатні, або не бажають здійснити інтелектуально-інформаційне зусилля, щоб шукати політичну альтернативу. По-третє, запит людей на старе змушує олігархічні партії створювати нові політичні проекти, щоб на них «ловити» своїх виборців, що у них же зневірились. Оновлення політики не відбувається навіть технологічно. По-четверте, високі рейтинги старих політиків є не вироком, а можливістю для «неочікуваних кандидатів», адже вперше за історію незалежності є шанс на успіх кандидатів з спектру кандидатів не з консервативної політичної системи. Занадто висока недовіра стимулює простір для нових кандидатів. Єдина проблема, що вони мають принести себе виборцям самі (дивитись висновок по-друге). По-п’яте, лише розрізненість, розпорошеність і дезорганізованість опозиції дає шанси на перемоги для провладних фракцій. Окрім того, слід враховувати, що частина опозиції є відвертими проросійськими силами. Та навіть рейтингів проєвропейських опозиційних сил достатньо, щоб вигравати президентські вибори, або здобувати блокуючу квоту у парламенті. Та особисті амбіції поки, на жаль, у них вище за національні інтереси.

Дефіцит загальноукраїнських політиків та соціологічна шизофренія

У новому опитуванні групи «Рейтинг» мене зацікавили 3 діаграми:

Перша – про підтримку кандидатів в президенти у різних регіонах країни. Тимошенко не підтримують лише на Сході, Порошенко як і Гриценко просідає на Півдні та Сході, Вакарчука на Півдні підтримують навіть менше, ніж на Сході, Бойко і Рабінович просідають на Заході і в Центрі, Садового підтримують лише на Заході. Країна і далі залишається електорально поділеною на два сектори. Серед основних кандидатів нема жодного, що мав би високий рівномірний рейтинг у всіх регіонах. Це означає, що політики і далі будуть ділити країну і не працювати на консолідацію. А саме “консолідуюча конструкція” є переможною.

Друга – про ставлення до політичного майбутнього Порошенка. 38% за його негайне усунення з посади, 45%, щоб змістити його на виборах і лише 4-5% за переобрання його на другий термін. Це парадоксальні цифри. 4-5% людей хочуть його переобрання і при тому в районі 14% підтримують його як кандидата в президенти: тобто 10% його підтримують і не хочуть його переобрання? І знову. Лише недовіра до усіх політиків і дискредитація базових опозиційних інструментів дозволяє йому втримуватись на посаді.

Третя – ставлення до проведення дострокових виборів президента, або кому потрібні вибори? Перші 5 симпатиків цієї ідеї: За життя Рабіновича – 68%, Опозиційний блок – 61%, Батьківщина – 58%, Свобода – 50%, Радикальна партія – 46%. Ці партії набирають найбільше порівняно з тим, що мають зараз, і тому найбільше зацікавлені у виборах в принципі. І 4 з них мають рейтингових кандидатів в президенти і це теж впливає.

Партії як сучасні версії КПРС

Більшість партій є сучасними версіями КПРС. Лідерами цих партій переважно є «вожді», що вже заплямовані, або дискредитовані. Інші партії і інші «лідери» більшість населення не цікавлять і мають мало шансів бути підтриманими. Результат? Більшість (46% за опитуваннями) чомусь не бачить гідних політичних лідерів, бо під цими лідерами вони розуміють старих політиків, а не нову альтернативу. Причини? А хіба може бути по-іншому, коли люди вимагають персоналій, а не організації / структури? Чи може бути по-іншому коли люди вимагають політичного піару, а не програм та ідеологій? Замкнене коло української шизофренічної політики – це коли люди ніби-то хочуть нового, але не дають політичного шансу новому. У старих практиках нове не народжується.

«Приймай зміни, але не поступайся принципами»

На #ШколіДемократії у Львові мали цікаву зустріч з політиком Володимиром Стретовичем. Багато цікавих парламентських історій про те хто і як розбазарював національні інтереси держави від Кучми і до Ющенка. Про те наскільки велика різниця між публічною політикою і закуліссям (як між смаком німецьких ковбасок та їх приготуванням), про те які місця “найкозирніші” у парламенті, про парламент як місце різноманіття поглядів (проукраїнських та проросійських, релігійних та безбожників), про кількість членів комітетів як індикатор стану політики (коли у податковому 34 члени, а в культурному чи духовному по 7).

А ще про три важливі правила для парламентаря: перше – відчувати відповідальність на кінчику пальця (під час важливих голосувань особливо), друге – “приймай зміни, але не поступайся принципами”, та, на жаль, третє для багатьох політиків – “не вмієш басом співати, то басом дивись” (особливо коли некомпетентний, а треба виступати).

Зовнішня політика

Біль за безіменними Героями

Троє наших Героїв загинули у результаті обстрілів Зайцевого. Та чи віддаємо ми їм належну шану? Скільки можна оголошувати безіменну статистику? Мені хочеться знати хто з наших Захисників поклав своє життя у війні проти агресора. Хочу знати їх імена, прізвище та історію. І ця інформація про них має бути на перших шпальтах усіх ЗМІ. Українське суспільство повинно бачити не цифри, а людей. Українці кожного дня повинні пам’ятати що в нас йде війна і що на кожному з нас лежить велика відповідальність з запровадження персонального воєнного стану.

Експертні висновки щодо зовнішньої політики 2017

Недавно писав, що брав участь у експертному опитуванні Foreign Policy Council “Ukrainian Prism”. Основні результати такі:

Основною перемогою 2017 року більшість експертів-міжнародників назвала безвіз. Хоча мені видається, що головне в році було не те, що сталось (безвіз), а те, чого не сталось (злочинне примушування України до виконання Мінськ-2). Щодо основної поразки року солідарний з іншими експертами – це погіршення відносин з стратегічними партнерами та державами сусідами. І мова тут не тільки про Польщу і Угорщину, але й про погіршення відносин з США та ЄС внаслідок відкату усіх ключових реформ та шаленої корупції.

Як наслідок більшість експертів (59%) поставили владі за зовнішню політику оцінку 3. Окрему хочу наголосити, що жоден експерт не поставив оцінку 5. Щодо окремих сфер, то найкраще експерти оцінили формування міжнародної підтримки у протидії російській агресії та співпрацю з міжнародними організаціями. Найгірші справи тут з інформуванням про реформи та створення позитивного іміджу країни у світі.

Щодо пріоритетів України як на 2018 рік, так і на короткострокову перспективу є консолідована позиція, що це протидія російській агресії. Недалеко від цього пріоритету стоїть європейська інтеграція. І висновок з цього простий: без реформ не буде ані перемоги над агресором, ані європейської інтеграції.

Лицемірство влади щодо закону про деокупацію

Пропозиція БПП відкласти голосування закону про деокупацію – це класичний приклад політичного лицемірства. Понад 3 роки режим Порошенка виступав категорично проти, щоб визнавати збройний конфлікт конфліктом, агресора агресором, а окуповані території окупованими. На додаток до цього режим виступив проти блокади злочинної торгівлі з окупантом і терористами. В АП навіть не розглядали питання позбавлення громадянства ватажків терористів. Чому? Та тому що режим роками торгував не тільки з ворогами країни, але й домовлявся з ними через «Мінські туалетні папери» про розмін та обумовлення суверенітету країни.

Пройшли роки і вони як завжди вирішили попіаритись і згадали про те, що він них усі вимагали 3 роки. Та як кожен гнилий піар законопроект 7163 містив токсичні «бомби» під суверенітет шляхом легалізації «Мінського сміття» і лише зусиллями опозиційних фракцій цю зрадливу спробу вдалось знешкодити. Що відбулось між першим та другим читанням? Депутати внесли ще більшу кількість гарних правок, щоб прибрати інші антидержавні норми. І законопроект нарешті став схожим на те, що і вимагали експерти та громадськість. І саме в цей момент влада, що так кричала, що всі хто зриває прийняття законопроекту «агенти Кремля», сама дала задню і цим продемонструвала свої реальні наміри. Влада не зацікавлена приймати проукраїнський законопроект щодо Донбасу, бо вона у своїй політиці щодо Донбасу спирається не на національні інтереси, а на «геополітичний договорняк» Заходу з РФ. І саме з ними їм потрібні так звані «додаткові консультації», щоб повернути в законопроект «стратегію Порошенка-Путіна-Заходу».

«Збройова істерика» Путіна

Істерична реакція Путіна та його посіпак на інформацію про надання зброї Україні (заяви про «ризик кровопролиття») ще раз доводить, що тема зброї є одним з ключових геополітичних страхів російського агресора. Саме через побоювання надання такої зброї РФ різко змінила свою позицію щодо введення миротворчої місії на Донбас. Лише позиція Трампа розділяє Україну та летальну зброю, адже у законодавчій гілці влади та серед американських військових ця ідея знаходить підтримку більшості. На жаль, політика «ненадання» зброї була Трампом лише продовжена, бо початок свій взяла ще у адміністрації Обами. Він побоювався, що передача такої зброї означатиме пряме зіткнення США та РФ. Тому на разі Україна отримала експортні ліцензії на снайперські системи та кулемети, але не отримує славнозвісні Javelin. Поруч з тим, ABC News повідомляє, що Трамп оголосить про схвалення ним плану продажу протитанкових ракет Україні. «Збройова Санта-Барбара» триває.

«Білі виключення» від «чорних діжок»

Навіть залежні від влади та заражені корупцією органи деколи можуть успішно робити свою роботу. І ці, на жаль, «білі виключення» стаються занадто рідко, що їм радіти. «Білі виключення» не роблять здоровішими «чорні діжки». Та не можна не відзначити, що протягом декількох днів було здійснено низку успішних спецоперацій з виявлення російських шпигунів в державних структурах країни: мова як про «перекладача» Гройсмана, як про старшого консультанта-експерта одного з центральних підрозділів СБУ, так і про операцію по зриву угоди Болгарії з РФ на ремонт МіГ-29. Ще залишилось переловити відвертих проросійських агентів серед екс-регіоналів та почати нарешті позиціонувати російську державу як ворога-агресора і сторону у міжнародному збройному конфлікті.

Кримська резолюція: Індія та Китай «проти»

Генеральна асамблея ООН схвалила оновлену резолюцію про стан дотримання прав людини в окупованому Росією Криму, яка закликала РФ припинити порушення прав людини в Криму і скасувати деякі російські закони на півострові. 70 голосів «за», 26 «проти» та 76 «утримались». Дипломатично – це добре. Поруч з тим, позиції держав виявились майже аналогічними до попереднього голосування (коли можна було зафіксувати падіння нашої підтримки на третину) з однією суттєвою відмінністю: Китай та Індія тепер проголосували «проти». Це знак не лише їх побоювань щодо власних внутрішніх конфліктів, але їх загальне застереження щодо подій у світі, що стає все більш напруженим та поділеним.

Століття фатальних помилок народів

21 століття може стати століттям фатальних помилок народів. Криза традиційної політики призвела до того, що відбувся розрив між людьми та елітами. Наслідком такого розриву став запит на емоційні, прості та гучні гасла та рішення. Так вибори виграв Трамп, так став реальністю Brexit, так у Європі популярними стали радикали. Не пройшло і року після Brexit як більшість британців вже виступає за те, щоб залишитись у ЄС (на референдумі вихід з ЄС підтримували 52%, а зараз лише 41%). Що це означає? Що народи все частіше «п’яніють від простоти» і приймають нераціональні рішення. Звичайно ж, під маніпуляціями політиків. Проходить зовсім мало часу і наступає «протверезіння». Та проблема полягає в тому, що між прийняттям «популістичного алкоголю» і «протверезінням» можна втратити все: від економічної переваги до майбутнього держави. Путін призначив власні вибори на річницю окупації Криму, тобто він не просто культивує власний злочин, але й не дає можливості «тверезіти» народу, що здатен перебувати у стані «сп’яніння» сотнями років. Дуже тривожно, що українців так само намагаються підсадити на цю «голку» як провладні, так і опозиційні політики.

Окупація Криму як передвиборча платформа Путіна

Політики звикли, що громадян можна задовольнити «хлібом», або «видовищами». Внаслідок тотальної корупції та інституційно-професійної неспроможності політикам все важче давати людям «хліб», а тому залишається займатись постановкою дешевих політичних шоу та спробами нагодувати ними людей з екранів телевізорів. На жаль, ціною таких видовищ стають кров невинних жертв та поламані долі людей. Як це працює? Вже зараз стає зрозуміло, що Путін зробить «видовище» основою власної президентської кампанії 2018 року. Як це буде робити Путін? По-перше, культивацією «перемоги», яку він ніби-то досяг шляхом окупації Криму. Це видно з призначеної дати виборів на річницю окупації і це видно з систематичного геноциду українського та кримськотатарського народів. 70 незаконних судилищ лише за вчорашній день. Постійне знущання над Синами-Патріотами Семеною, Балухом, Клихом, Грибом, Дегерменджі. По-друге, «видовищем» для росіян Путін зробив війну на Донбасі. Консолідація проти «зовнішнього ворога» – це стандартна політична технологія. Саме з цією метою РФ вийшла із СЦКК і саме з цією метою він зриває переговорний процес і обмін заручниками. Пониження градусу ворожнечі – це ризики для пониження політичних рейтингів Путіна.

Українська непослідовність щодо Єрусалиму

Українська делегація в ООН виявила дуже цікаву «послідовність» щодо Єрусалиму. Контрпродуктивне рішення США з самого початку мало спонукати МЗС, щоб ґрунтовно підготувати нашу позицію. Одностороннє визначення долі Єрусалиму, що має міжнародний статус і є предметом складних історико-релігійних спорів, з самого початку не могло бути підтримано країною, що має проблеми з окупованими територіями. На засіданні РБ ООН наша делегація вчинила вірно і разом з 13 іншими державами-членами засудила дії США щодо Єрусалиму. Але як виявилось у нас «кишка тонка», щоб підтвердити цю позицію на Генеральній Асамблеї ООН і підтримати вже спільну позицію 128 держав світу щодо невизнання Єрусалиму столицею Ізраїлю. За словами нашої делегації, виявляється рішення ГА ООН не сприятиме зменшенню напруги. Тобто рішення США і наше ж голосування на РБ ООН тоді так розумію сприяло зменшенню напруги? Логіки нуль. У сухому залишку незадоволені діями делегації будуть усі: Ізраїль, США, партнери з Європи, експерти-дописувачі, що підтримують стартову позицію США і експерти-дописувачі, що не підтримують стартову позицію США. «Дипломати від Бога».