Автор – Роговик Олексій, голова Free Voice Information Analysis Center

Джерело: site.ua

фото Георгія Ключника

фото Георгія Ключника

Внутрішня політика

Мальдівський вояж як квінтесенція української корупції

Втомився від цього цинізму, брехні і аморальності. Мільйони людей живуть за межею бідності, а Порошенко викидає півмільйона доларів (понад 14 мільйонів гривень) на відпочинок на Мальдівах. Ще й намагається приховати це від громадськості. Плювати, що він це може собі дозволити. Для публічної особи – це бридко.

Корупції, зловживання владою, регулярного порушення Конституції та законів у сфері оборони йому було мало. І він поїхав на Мальдіви нелегально перетнувши український кордон, не вказавши витрати у декларації та самоусунувшись на 7 днів від виконання функцій Головнокомандувача у воюючій країні. Гарне резюме “гаранта законності”.

Цифри спростовують брехню Гройсмана про корупцію

Не буду апелювати до розумових та моральних якостей Гройсмана через цю його цинічну заяву: “Багато наших ворогів зацікавлені в дестабілізації України, і вони завжди висувають проблему корупції в нашій країні. Вони постійно повторюють, що корупція дуже поширена… І я вважаю, що це перебільшено. Серед галузей з повністю знищеною корупцією держзакупівлі, продаж природнього газу, закупівлі ліків”.

Наведу цифри. Лише за 10 років втрати України від корупції склали мінімум 40 мільярдів $ та -20% по ВВП. Загалом від корупції за роки незалежності за приблизними оцінками було втрачено 200-250 мільярдів $. І це без урахування ролі корупції у ослабленні української спроможності відбити агресію, сповільнення євроінтеграції, браку інвестицій.

І так розумію, що ворогами Гройсман вважає не тільки активістів, але й послів наших західних партнерів, що стабільно акцентують на величезній корупції в Україні. Корупцію в країні бачать усі крім Порошенка та Ко.

Антикорупційний суд як індикатор реального ставлення до корупції

Антикорупційний суд – це блискучий індикатор для українців і Західних партнерів. Блискучий індикатор в оцінці справжнього ставлення Порошенка до корупції та національних інтересів України.

Те, що Порошенко не хотів антикорупційний суд взагалі – це факт. Тепер він намагається перекрутити його ідею так, що він був створений пізно, або був напханий «вірними корупціонерами». То очевидно з тексту його законопроекту, який вщент розкритикували експерти, а потім добили у своїх офіційних заявах МВФ і Світовий банк. Суть зауважень проста – це ігнорування Порошенком вимог Венеціанської комісії щодо процедури відбору суддів, положень з створення АКС, а також щодо юрисдикції суду.

Порошенко та Ко відмовляються коригувати законопроект, що вже завтра може бути винесений на розгляд парламенту. І найцікавішим є їх базовий аргумент: «А що це МВФ і СБ дозволяють собі диктувати нам щось в порушення суверенітету і Конституції?». Тобто протягом трьох років висунення вимог та отримання мільярдів від МВФ, СБ, ЄС їх нічого не турбувало, а тепер коли мова дійшла до їх корупції, то запереживали? Тобто коли здавали суверенітет і Конституцію під час підписання антидержавних домовленостей Мінськ-2, то все було ок? Тобто коли Порошенко систематично гвалтував і порушували Конституцію в частині підписання законів та внесення окремих антиконституційних законів, то все було ок? Це вищий пілотаж політичного цинізму та лицемірства.

Антикорупційне викриття vs Корупційне прикриття

Українські виші звільняють студентів від аудиторних занять до березня, бо нема грошей на опалення. Зате є гроші на утримання резиденцій влади, Ющенка, суддів та армію чиновничків. Неналежна корупційна пріоритеризація бюджету.

Знову загинули 3 українських Герої, бо війна, і бо нема належної зброї для захисту і наступу. Бо корупція послабила обороноздатність. Маю надію хоч заява Порошенка про наданням нам Javelin правда.

У цій ситуації будь-яке антикорупційне викриття – це як ковток свіжового повітря. Тому вітаю спецоперацію НАБУ про викриття схеми розкрадання 1,5 мільярдів компаніями братів Дубневичів, що вже давно є «раковою пухлиною» української політики та бізнесу.

На жаль, корупціонери не будуть сидіти і чекати їх викриття. Вони хочуть, щоб ми дихали їх «смердючим повітрям», а тому НАЗК через суд атакувало директора НАБУ. Тому Луценко з Пашинським через парламентський комітет ініціюють атаку на НАБУ через їх викриття афери прокуратури з «1,5 мільярдами Януковича та оточення Порошенка». Виявляється злочин вчинила не Гонтарєва, а потім Луценко, а катарське ЗМІ, НАБУ та активісти, що поширювали інформацію про корупцію оточення Януковича та Порошенка. Такі як Порошенко та Дубневичі своїм нутром просто не сприймають щось некорупційне.

Підтвердження чуток про крадіжку 6 мільярдів з «Приватбанку»

Нічого нового Kroll не повідомив. Ми і так знали, що Коломойський з Боголюбовим «випарували» з «Приватбанку» майже 6 мільярдів доларів. Питання в іншому: чому за крадіжку Коломойського ми маємо платити з власних кишень, з бюджету? Не тому, що Порошенко домовився взяти під свій контроль «Приватбанк» за наші гроші? Не тому, що за наші гроші Порошенко «пробачив» крадіжку Коломойському? Чи взяв частину награбованого? Якщо Коломойський не буде покараний українською правоохоронною системою, то відповідь на три останніх запитаннях буде чітко ствердною. Тому фас для ГПУ. Про необхідність відповідальності банку у своєму листі заявили і МВФ, СБ та ЄБРР.

Економічна шизофренія по-українськи

Поки населення бідніє олігарх Порошенко відпочиває на Мальдівах, а Ахметов вчергове суттєво багатіє. Поки знецінюється гривня шахрайка Гонтарєва у «відпустці». Поки зростають ціни на бензин ніхто як і зазвичай не помічає змов на ринку. Поки Гройсман заперечує наявність корупції саме від неї страждає інвестиційний клімат. Обмежені квоти в ЄС не дозволяють розгорнутись українському експорту, що спричиняє «діру» на 5 мільярдів доларів у торговельному балансі. І що робить влада для покращення життя громадян та бізнесу? Придумує новий спосіб тиску та «економічного пригнічення» через ініціативу про встановлення платіжних терміналів для «ФОПів». Все заради нас.

Загроза «реваншу регіоналів» виявилась фікцією

Не може бути реванш від тих, що є стабільними політичними та корупційними партнерами чинної влади. Це видно з розсекречної схеми «1,5 мільярдів Януковича», це видно з «режиму сприяння» для Ахметова, це видно через уникнення відповідальності Бойками, Медведчуками і їм подібними, це видно з спільних голосувань БПП і Опоблоку в парламенті та місцевих радах, це видно з очевидної інформаційної кооперації команд «по-старому» та «по-новому», це видно з стабільного вручення державних нагород та посад «голосувальникам» 16 січня та суддям, що переслідували Євромайдан. Але вони не зупиняються у розвитку цього знущання над пам’яттю Героям Небесної Сотні. Три свіжих факти: перше – постачанням продовольства для ЗСУ займатиметься та ж фірма, що і за часів Януковича (мова про ТОВ «Військторг»), друге – засуджена учасниця схем “МінЗДоха” Клименка понад рік займала посаду заступника керівника департаменту НАЗК і перевіряла е-декларації ТОП-чиновників, зокрема, кандидатів до Верховного суду України, третє – досі не засуджена скандальна «сепарська мерша» Штепа збирається знову йти в мери. Чому би й ні. В Україні для ворогів держави створені усі умови.

Таємнича роль Ахметова у втечі Януковича

Процес щодо державної зради Януковича час від часу відкриває цікаві подробиці. На останньому засіданні були розкриті деталі втечі «професора» з України.

З показів свідків Янукович вилетів двома гелікоптерами з Межигір’я до Харкова. Далі він перелетів до Донецька. Екс-президента пересадили в авто та перевезли до особняка в Донецьку, де відбулась зустріч із Ахметовим (на ній усім людям Януковича наказали викинути мобільні телефони). Після неї Янукович автомобілями виїхав до міста Бердянськ Запорізької області. Біля нього він пересів в один з 3 гелікоптерів Мі-8 без розпізнавальних знаків (швидше за все, російських). Вони доправили його в Ялту, а потім на базу Чорноморського флоту у Севастополі. Звідти Януковича вже переправили до РФ.

В мене лише два питання: Чому досі не допитаний Ахметов і чому досі не досліджена роль Ахметова у сприянні втечі з України кривавого екс-президента?

Россошанський не вбивав Ноздровську?

Підозрюваний у вбивстві Ірини Ноздровської, що раніше визнав свою провину, заявив, що він себе обмовив. Про що це може свідчити? Є три версії. Перша – Россошанський свідомо захищав іншу людину, що можливо і вбила Ірину. В цій версії після консультацій з юристами він чомусь «дав задню». Друга – Россошанського залякали чи запропонували «угоду» для псевдорозкриття злочину у політичних цілях. В умовах резонансу «угоду скасували», а тому Россошанський змінив покази. Третя – адвокати Россошанського зрозуміли, що є слабка доказова база і порекомендували підзахисному вибити в правоохоронців єдиний «козир». Це версія з помилкою Россошанського. P.S. Хто ще має версії?

Цифрова перспектива для України

Кабінет міністрів схвалив розпорядження «Про схвалення концепції розвитку цифрової економіки і суспільства України на 2018-2020 роки та затвердження плану заходів щодо її реалізації». Документ передбачає такі першочергові ініціативи: широкосмуговий інтернет повинен бути по всій території України; цифровізація процесів і стимулювання цифрових трансформацій; перехід від сировинного типу економіки до високотехнологічних виробництв за допомогою ІТ-технологій.

Важливим є не сам документ як поступ у цьому напрямку. Від його імпелементації може залежати місце України в нового глобальному світі. Е-врядування та цифрова реформа не тільки здатні подолати корупцію, змінити політичну еліту через електронні вибори, але й в принципі змінити природу держави (з примусу на сервіс) в питаннях освіти, медицини та інших. При цьому, «цифровий стрибок» може стати основою економічного зростання. І тут потрібні як переведення усієї держави на е-сервіси, блокчейн, онлайн-транзакції, повне інтернет-покриття, так і єдина е-ідентифікація громадян через єдиний сервісний портал.

Перемога туристичної стратегії Львова

По-перше, 2,6 мільйони туристів серед яких 41% українці, 22% поляки, 8% білоруси, 7% турки. Далі йдуть німці, американці, литовці та британці. По-друге, 615 мільйонів євро інвестицій у 2017 році. Середнє перебування – 4 дні. І все з вкладенням коштів в кафешки, житло, заклади культури. Мультиплікаційний економічний ефект очевидний.

Але є в такого успіху і негативні сторони. По-перше, втрата Львовом власної ідентичності. Стає все більше російської мови, менше історизму та традиційності. Назвав би це “шармом”. По-друге, розвиток туризму, у тому числі, сприяє урбанізації міста, що тягне за собою інфраструктурні, екологічні та інші ризики, які не дуже успішно вирішуються.

Зовнішня політика

Закон про деокупацію: провал «опозиції» та узурпація влади

Законопроект про особливості державної політики щодо окупованих територій став законом. За нього свої голоси віддали 280 народних депутатів, зокрема, 123 з БПП, 76 з НФ, 16 з позафракційних, 22 з Самопомочі, 17 з партії Ляшка, 15 з Батьківщини, 10 з Волі народу та 1 з Відродження.

Влада переграла та «розвела» опозицію. Під «завісою» з визнання агресії та окупації Порошенко протягнув купу дуже небезпечних з точки зору узурпації влади та відверто антиконституційних норм, що вчергове розширюють його вплив. При цьому, ніби-то опозиціонери, що казали, що законопроект порушує Конституцію (Наєм), не містить дат окупації (Батьківщина) та відновлює торгівлю з терористами (Сироїд) голосували за законопроект. Виходить, що вони або забоялись публічно виступити проти пропонованих Порошенком «бомб», або дали «обвести себе навколо пальця», або не вважають гвалтування Конституції чи відновлення торгівлі причиною, щоб не голосувати за законопроект. Особливо тривожно було дивитись як усі депутати (що владні, що опозиційні) кинулись голосувати «за» після того як нардеп Вінник на скору руку надиктував купу незрозумілих змін до законопроекту. З голосу вдалось відбити лише спробу влади виключити згадку про РФ з законопроекту (тобто зняти визнання її агресором). Але що ж у ньому залишилось?

Вчора я вже наголошував, що до сьогоднішніх змін законопроект містив 5 базових негативів і загроз:

По-перше, лише часткове включення питання Криму до законопроекту лише у загальних, а не спеціальних статтях документу.

По-друге, у законопроекті не визначена дата початку окупації Донбасу. Це створює ризики як у міжнародних судах, так і для долі наших військових.

По-третє, фактичне введення у статті 9 воєнного стану на окупованих територіях, що несе ризики для прав і свобод. Мова про введення не передбаченого Конституцією і законами стану, а гібридного стану, що, зокрема, створює ризик незаконних дій щодо таких акцій як «блокада» аж до застосування зброї, затримання, перевірки, входження на територію об’єктів нерухомості, тимчасового використання транспортних засобів громадян. Будь-яке перебування на прилеглих до окупованих територіях обмежується дозволами Командувача.

Фактичним виконавцем цього стану є Командувач об’єднаних сил, що як структура наділяється сумнівними повноваженнями, зокрема, в частині визначення меж «зон безпеки»,а його рішення є обов’язковими до виконання. Командувач призначається Президентом України за поданням начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України. Президент скидає з себе відповідальність у питанні війни та миру. При цьому, фактично повертається загальний нагляд для військової прокуратури.

По-четверте, статті 6 та 7 законопроекту створюють загрози з реалізації політичних пунктів антидержавних Мінських домовленостей. У статті 6 вказується: «Основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є: 1) захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини; 4) сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб». Ці норми створюють ризики з набуття виборчих прав жителями окупованого Донбасу та поновлення для них соціальних виплат, зокрема, виплат пенсій, у порушення логіки навіть Мінську-2.

У стаття 7 зазначається: «Факт остаточного виведення та повної відсутності всіх збройних формувань Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у порядку, визначеному цим Законом, встановлюється Міністром оборони України та Міністром внутрішніх справ України шляхом спільного подання Президентові України, який виключно на цій підставі приймає відповідне рішення». Це означає, що Порошенко у змові з Полтораком та Аваковим можуть вдатись до визнання псевдовиведення російських військ з Донбасу для легалізації виконання політичних пунктів Мінську-2.

По-п’яте, як стверджувала віце-спікер Сироїд законопроект передбачає поновлення торгівлі з окупованими територіями Донбасу. «Контролювати торгівлю будуть Збройні сили, об’єднаний оперативний штаб і Командувач об’єднаних сил». Корупціоногенні повноваження щодо регулювання торгівлі залишаються. Правки на заборону торгівлі були відхилені.

Але це ще не все. Сьогодні депутати пропустили мимо вух нові зміни, які були надиктовані Вінником і які були прийняті шляхом пакетного голосування за 8 правок. У результаті ми отримали додаткові негативи і ризики як:

По-перше, були внесені зміни до закону України «Про боротьбу з тероризмом», що дозволяє паралельне проведення АТО навіть в умовах введення надзвичайного, або воєнного стану в порядку статті 51 Статуту ООН про самооборону. У попередньому варіанті було, що АТО може бути припинене через введення відповідних станів, що теж надавало Порошенко повноваження, яких він по Конституції не має. Та сьогоднішня зміна означає, що від АТО ніхто на Донбасі не відмовиться, а лише додасть зловживання з псевдовоєнним станом.

По-друге, у законопроект з голосу була додана нова стаття, що передбачає, що у разі розширення агресії за межі окупованих територій у будь-якому місці і у будь-який час можуть залучатись сили і засоби передбачені цим законопроектом, а їх залучення відбувається у передбачений законопроектом порядок. У купі з правкою 380 «Початок та завершення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації визначаються окремими рішеннями Президента України», то це створює можливості застосовувати відповідні сили і засоби на власний розсуд Порошенком на будь-якій території України.

По-третє, з статті 1 була видалена міжнародно-правова конструкція «ефективний контроль» і залишена лише «загальний контроль». Це означає, що замість визнання зі сторони РФ факту надання прямих інструкцій та вказівок щодо планування та проведення операцій «ЛДНР» законопроект обмежився визнанням лише фінансування, озброєння та навчання «ЛДНР» зі сторони РФ.

Звернув також увагу і на зауваження Головного юридичного управління парламенту. Основні з них такі:

По-перше, прописування права президента на визначення територіальних меж окупованих територій суперечить його повноваженням у статті 106 Конституції, а також законопроект чітко не визначає природу меж, районів та зон. Управління робить висновок: «положення цієї частини можуть бути застосовані у мирний час не лише у межах окупованих територій» із можливістю «застосовувати і використовувати зброю і бойову техніку» (не узгоджується зі статтями 17, 85, 106 Конституції України та положеннями Закону України «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України»). Крім того, має місце надання права Президенту одноосібно (всупереч пункту 33 статті 85 Конституції України без подальшого парламентського контролю) вирішувати питання щодо застосування Збройних Сил України та інших військових формувань та часу завершення АТО. Норма про констатацію виведення російськ військ також порушує статтю 106 Конституції в частині повноважень президента, а також не відповідає вимогам статті 8 Конституції, бо не визначає відповідного порядку щодо виведення.

По-друге, норми законопроекту про повноваження Командувачу об’єднаних сил в частині регулювання в’їзду / виїзду осіб та переміщення товарів з окупованих територій в порушення статті 117 Конституції «перехоплює» ці повноваження в Кабінету міністрів. Саме створення такого Командувача суперечить Закону України «Про Збройні Сили України» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Також вимогам Конституції суперечать і інші спроби унормувати повноваження органів державної влади та їх посадових осіб у межах таких територій. На думку Управління це «не відповідає конституційній природі військових формувань та правоохоронних органів (стаття 17 Конституції України), та створює потенційну загрозу для обмеження конституційних прав громадян всупереч статті 64 та пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України». Також мова йде про ризики порушення вимог статті 30 Конституції щодо недоторканності житла та статті 41 про примусове відчуження об’єктів права приватної власності. Документ вносить зміни в закон «Про контррозвідувальну діяльність» і дають право співробітникам СБУ проводити оперативно-технічні пошукові заходи в системах і каналах телекомунікацій. Управління також додає: «Вважаємо, що надавати можливість носити і застосовувати зброю особам, які не є військовослужбовцями чи працівниками відповідних правоохоронних органів і не мають відповідних навиків у поводженні і застосуванні зброї (до того ж законами України не встановлено для таких осіб ні порядку застосування зброї, ні відповідальності за порушення такого порядку) є неприпустимим».

Ідеальних законів не буває. Тому деколи доводиться приймати закони в яких є речі, з якими депутати не погоджуються. Влада вдало маніпулювала коли стверджувала, що «заклює» усі, хто буде проти закону. І рука опозиційних фракцій здригнулась. Вони проголосували разом з владними корупціонерами і мародерами формальні і потрібні норми про агресію і окупацію, але замість цього створили загрозу для остаточної хвилі узурпації влади режимом Порошенка.

Закон про деокупацію: стратегія дійсно проукраїнських сил

Закон про деокупацію прийнятий. Порошенко у ньому досягнув своєї головної мети. Норми, що порушують Конституцію і узурпують повноваження для президента у ньому залишаться. Тепер головної мети повинні досягти ті, хто дійсно вважає РФ ворогом і ті, хто останні роки вимагав всупереч волі режиму Порошенка визнання РФ агресором, окупованих територій окупованими, конфлікту на Донбасі міждержавним конфліктом між РФ і Україною.

Що тепер повинні вимагати адекватні проукраїнські сили?

По-перше, необхідно викинути «на смітник» історії антидержавні Мінські домовленості та відмовитись від формули Порошенка про «безальтернативність» Мінську-2. Жоден пункт цих «туалетних паперів» не може бути виконаний без повного припинення вогню і виведення збройних сил РФ з території України, а пункти як «особливий статус» не можуть бути виконані в принципі, ніколи. Вибори, відновлення пенсій і виплат чи відновлення економічної взаємодії з окупованими територіями, включно з торгівлею, неприпустимі. Пропозиції подібні до тих, що вніс соратник Тимошенко Григорій Немиря про міжнародний тиск з вимогою відновлення пенсій, є такими, що грають на руку ворогу. Будь-які спроби влади скасувати блокаду окупованих територій мають викликати гостру реакцію у суспільстві, бо торгівля з окупаційними адміністраціями не припустима, а торгівлю з агресором потрібно почати карколомно скорочуватись. До цього варто додати і введення візового режиму з російським агресором. Донбас може бути деокупованим лише на безумовних засадах, а у іншому випадку Донбас повинен буде чекати, коли виникнуть умови для безумовної деокупації. Суверенітет України обговоренням, розмінам, або торгам не підлягає.

Столиця Білорусі більше не може бути майданчиком для переговорів, бо Білорусь є союзником ворожою для нас держави (підтримую тут пропозицію Трампа). Будь-які переговори у Мінському форматі не можуть відбуватись, якщо там беруть участь представники окупаційних адміністрацій з Донецька і Луганська (термінів «ЛНР» та «ДНР» більше не існує). Переговори можуть бути лише напряму з РФ у форматі Будапештського меморандуму, тобто за участі ще США та Китаю. Переговори у двосторонньому форматі між США та РФ у парі «Волкер-Сурков» щодо миротворчої місії ООН мають бути припинені і перенесені на майданчик у Будапештському форматі. Будь-яка місія, що не відповідає вимогам української сторони, має бути відхилена. На Будапештський майданчик мають бути перенесені переговори і про звільнення заручників. Філософія України проста: 1) нам потрібен не мир, а свобода, 2) лише армія гарантує безпеку, а тому перший пріоритет – це тотальне зміцнення військового потенціалу України.

По-друге, спільно з міжнародними партнерами потрібно ініціювати нову «хвилю» міжнародної відповідальності РФ за агресію. Мова про глибокі секторальні санкції, ембарго на нафту, невизнання державних органів РФ, що обрані голосами з окупованих територій (Держдума та президент РФ з 2018 року). Окрім того мають бути ініціювання голосування на РБ ООН та ГА ООН про визнання РФ агресором. Паралельно з цим мають ініційовані усі можливі позови та процедури проти РФ у міжнародних судах та у інших міжнародних організаціях.

По-третє, не можна дозволити владі продовжувати «мовчазну здачу» Криму. Потрібно вимагати єдиної стратегії деокупації півострова на основі ідеї про міжнародну адміністрацію над Кримом, включення питання деокупації Криму до Будапештського переговорного формату, внесення змін до Конституції України в частині національної територіальної автономії кримських татар.

По-четверте, відновленням справедливості має стати відповідальність для усіх проросійських агентів (включно з Опозиційний блоком, Медведчуком і їм подібними) та колаборантів в Україні, а також заборона організацій з фінансуванням з держави-агресора, включно з УПЦ МП, російськими банками, бізнесами та іншими установами. У свою чергу, з тюрем мають бути звільнені усі української військові, що засуджені за виконання свого обов’язку перед державою з захисту її від російського агресора.

Якщо влада обере іншу стратегію, то вона лише підтвердить те, що з її сторони прийняття закону про деокупацію було піар-популізмом та словоблуддям, що не спрямовані на реальну протидію державі-агресору та деокупацію територій.

Закон про деокупацію: дискусія між маніпулянтами та «незнайками»

Триває чудесна дискусія. Перша сторона – люди, що підтримують закон про деокупацію і не читали його. Друга сторона – люди, що не підтримують закон про деокупацію і не читали його. І винна у цьому не лише лінь обох сторін, але й маніпуляції спікерів цих “таборів”. Перші прикриваючи порушення Конституції, узурпацію повноважень та слабкість норм для притягнення РФ до відповідальності роблять вигляд, що в законі не 15 стр, а одна стаття. Другі спрощують норми закону і намагаються дати йому оцінку одним словосполученням в стилі “а толку з нього”. І все це чисті маніпуляції для прикриття небажання казати повну правду.

Та у цій дискусії є ще дві групи. Перша – це ніби-то опозиційні депутати, що віддали свої голоси за дуже небезпечний президентський закон. Аргумент? “Не можна бути розумним і красивим”. Тобто за такою логікою опозиція тепер підтримуватиме усі скалічені владою закони (про судову псевдореформу, антикорупційний суд і т.д.)? Навіщо тоді два дні “надували щоки”? Жодна з принципових правок опозиції не була врахована. Ще є друга група – це проросійські політичні “інфекції” типу Опоблоку, Медведчука і Мураєвих-Рабіновичів. Відповідь на їх аргументи в мене чітка: йдіть в задній людський отвір, Вам давно пора сидіти в тюрмі.

«Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані»

Нічого не змінить правоти відомої фрази Бісмарка: «Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані». У першу чергу, це стосується останніх заяв Лаврова про Будапештський меморандум. На його думку, Україна порушила його через Майдан і «заохочення расистських, неонацистських, ксенофобських тенденцій», а от Росія ядерної зброї проти нас не застосувала, а тому, ніби-то нічого не порушила. Нас там нема, ми то не ми і стандартна пісенька.

Лаврову варто було поставити 2 за свідоме чи глупське перекручування тексту Меморандуму. По-перше, про всякі хворі фантазії Лаврова про Майдан в Меморандумі нема жодного слова. По-друге, чорним по білому у першій статті Меморандуму чітко пише, що «Російська Федерація, … підтверджують Україні їх зобов’язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України» (безумовно, включно з АР Крим). У другій статті не менш актуально: «Російська Федерація, … підтверджують їх зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України». У третій статті РФ обіцяє не здійснювати на нас економічний тиск, у четвертій допомогти у разі агресії. Тобто порушили вдзвовж і впоперек.

І в якості висновку. Який дурень тепер віритиме, що Мінськ-2 в принципі може бути виконаний? Навіть якщо забути про його антидержавний зміст. Про яку миротворчу місію на Донбасі може йти мова? Коли одна за одною лунають заяви про необхідність її погодження з терористами та про миротворців-росіян. З «димовими завісами», політичними та «вологими» ілюзіями пора завершувати.

Потрібна ініціатива з протидії «фейковим новинам»

Після поширення «листів Порошенка» представники влади розродились ініціативою з протидії «фейковим новинам». По-перше, в цілому сприймаю цю ідею. Такий законопроект мав би, перш за все, протидіяти пропагандистській діяльності РФ, яку вона транслює через проросійські ЗМІ та політиків в Україні. Так би під обмеження потрапили «Інтер» та інші «рупори Кремля». Саме в якості реакції на російську пропаганду такі ініціативи обговорюються у країнах Заходу, зокрема, у Європі. При цьому, це не має обмежувати свободу слова. По-друге, «фейкові новини» у сучасній Україні, окрім Кремля, переважно продукуються представниками чинної влади. Фейкова статистика від уряду чи прокуратури, фейкові заяви та маніпуляції навколо реформ чи конфлікту на Донбасі, фейкові «ферми порохоботів». Яскраві приклади такої «фейковості» є як в нас, так і на Заході (чого тільки вартує стабільна брехня від Трампа). Очистити інформаційний простір важливо.

Румунська загроза для України

Румунія відверто зневажає українські закони і “паспортизує” громадян України. Виходом із ситуації могла б бути легалізація подвійного громадянства з країнами, що не загрожують територіальній цілісності нашої держави. Та 2017 рік продемонстрував, що до таких держав не можна віднести більшість наших сусідів. Зневага до українських законів про освіту та громадянство є індикатором того, що має місце ризик “територіальних зазіхань” зі сторони низки іноземних держав. І ми чудово знаємо, що поширення мови та паспортів є першою фазою у окупаціях територій. Тому пора вживати заходів проти тих українців, що понабирали паспорти недружніх до нас країн.

Чи стане Україна членом ЄС у 2037 році?

Сербія і Чорногорія, швидше за все, будуть наступними країнами, які приєднаються до ЄС до 2025 року. Про це в інтерв’ю Reuters заявив єврокомісар з питань європейської політики сусідства і переговорів із розширення Йоганнес Ган.

У одній з своїх статтей писав, що для України позитивним буде сценарій, якщо ми станемо членами ЄС в районі 2037 року. Та певно песимістів з цього приводу більшість. І лише влада намагається нагодувати нас байками, що членство в ЄС близьке. На жаль, все залежить виключно від успіху реформ, а їх теперішня влада впроваджувати не бажає.