Автор – Черкас А., аналітик-перекладач ІАС.

 «Факт є фактом: ми просто не маємо більше часу,
 щоб сидіти і вирішувати, чия це відповідальність.
 Це дуже просто: це – відповідальність усіх»
Д. Керрі

Сьогодні світ дедалі частіше стає заручником створених людиною проблем: політична криза, небезпека ядерної війни, економічні колапси та, звісно, екологічна загроза існуванню людини. Танення льодовиків, парниковий ефект, масове вирубування лісів – усе це спричиняє невідворотний процес зміни клімату на планеті Земля. Загалом, за даними Світового банку, за останнє десятиліття природні катастрофи завдали планеті збитків на загальну суму 149 млрд. євро.

Саме через діяльність людини підвищується рівень води у світовому океані (танення льодовиків), що веде за собою зміну клімату, а саме: зростання кількості та частотності різноманітних природних колапсів і катаклізмів (на кшталт тайфуну «Хаян» з силою вітру 316 км/год, руйнівного цунамі в Південно-Східній Азії у 2004 році, урагану «Катріна» 2005 р. чи техногенних наслідків від аварії на атомній електростанції Фукусіма-1 у Японії). У наші дні питання кліматичних змін почало бути безпосередньо пов’язаним з усіма сферами життя.

Існують три особливо важливі проблеми. По-перше, зміни в атмосферних умовах викликають появу в атмосфері шкідливих речовин (тобто забруднення повітря). По-друге, виснаження озонового шару. По-третє, зміни у складі тропосфери і нижньої стратосфери призводять до зміни клімату.

http://ua.euronews.com

http://ua.euronews.com

Видання Business Insider створило список з 15 загроз людству в 2050 році, багато з них (половині земної кулі не вистачатиме води; зникнуть їстівні види риби; зникнуть тропічні ліси; збільшиться кількість та сила ураганів; великі міста затопить через підвищення рівня моря) стосуються екологічних проблем.

Прикладами загрози підвищення рівня моря є можливе затоплення однієї з найдавніших пам’яток людської цивілізації, «міста у хмарах» Мачу Пікчу, Мальдів чи Тувалу («країни, що скоро потоне»). Саме так називають Тувалу в Південній частині Тихого океану, який ризикує першим «піти назавжди під воду» в разі стабільно стрімкого зростання рівня світового океану.

Лунають і гучні заяви від екологів (П. Конвей, А. Касанова) щодо можливого затоплення Антарктиди в найближчому майбутньому. Зокрема щороку море поблизу Антарктики поповнюється 130 мільярдами тонн води, а також вона є місцем найбільшого зростання температури на планеті (бл. 3 градуси за останню половину століття). Норвезькі вчені стверджують, що зміни навколо та в Арктиці є настільки глибокими, що завдяки ним можна говорити про початок нової геологічної ери. Вона може призвести до ерозії, затоплення, штормів для 1 млрд. населення прибережних зон по всьому світові. До цього додається дефіцит прісної води, руйнування компонентів природного середовища, змін морських течій, розповсюдження небезпечних комах та інфекцій.

Після нещодавнього землетрусу магнітудою 7,9 наприкінці квітня 2015 року в Непалі є дані, що навіть найвища точка планети Еверест змінила свою висоту: за даними UNAVCO, висота зменшилась на дюйм (близько 2,5 см).

Іншим «невтішним пророцтвом» екологів є найсильніша за останнє тисячоліття посуха, що накриє центральну та південно-східну частини США вже до кінця цього століття. Внаслідок цього науковці посилаються на 17 найпопулярніших кліматичних моделей та сучасні темпи глобального потепління.

Невтішні прогнози на майбутнє робить і З. Бжезінський в останній книзі «Стратегічне бачення»: «Управління екологічним спадком, який зараз сильно змінюється потребує всесвітнього консенсусу і взаємних поступок». Водночас автор передбачає «можливу зміну картини міжнародного суперництва щодо  найважливіших ресурсів».

Світова спільнота на чолі з ООН з усіх сил намагається не допустити швидкого розвитку цього процесу, щороку проводячи форуми, конференції, саміти на тему екологічної політики та охорони навколишнього середовища. Крім ООН, варто також відзначити ініціативи СОТ, ЮНЕП, ОЕСР.

Зокрема, наприкінці ХХ століття було прийнято низку міжнародних угод щодо подолання і попередження негативних наслідків діяльності людини стосовно навколишнього середовища: Стокгольмська декларація з проблем навколишнього середовища (1972 рік); Віденська конвенція про охорону озонового шару (1985 рік); Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар (1987 рік); Директива ЄС щодо великих установок для спалювання (1988-2001 роки); Угода між США і Канадою про якість повітря (1991 рік), Ріо-де-Жанейрська декларація з навколишнього середовища і розвитку (1992 рік); Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК ООН, 1992 рік); Угода АСЕАН по боротьбі з транскордонним задимленням повітря (2002 рік) та інші.

Чи не найглобальнішим договором щодо заходів та способів охорони навколишнього природного середовища був Кіотський протокол 1997 року – результат продуктивної роботи Рамкової конференції ООН про зміну клімату 1992 року в Ріо-де-ЖанейроамковоРрР,який вперше закріпив обмеження викидів в атмосферу парникових газів.

Наступна результативна XV Рамкова конференція ООН у Копенгагені 2009 року (закінчила дворічний переговорний процес щодо вирішення кліматичних проблем) завершилась прийняттям спільної позиції політичних лідерів – «Копенгагенської кліматичної угоди». Саме цим документом було покладено початок розробці нового юридичного акту, який би вдосконалив та замінив Кіотський протокол у 2012 році.

Конференція у Досі (Катар) 2012 року продовжила дію Кіотського протоколу до 2020 року, т.з. «Кіото-2», а точніше  Doha Climate Gateway (Дохійський кліматичний коридор). Цю ініціативу підтримало 200 країн. Однак до США, Індії, Китаю, які не ратифікували «Кіото-1», приєдналися Канада, Японія, Нова Зеландія і Росія, що не ратифікували «Кіото-2». Таким чином, на долю країн-підписантів припало лише 15% загального об’єму емісії, бо саме такі гіганти, як Китай (27%), США (14%), Європейський союз (9,6%), Індія (5,8%), Росія (5%),спричиняють більш ніж до 60% викидів.

У листопаді 2013 високопосадовці черговий раз не змогли досягти консенсусу в питанні єдиної кліматичної угоди під час екологічного саміту у Варшаві. Зокрема Індія, Китай, Бразилія (іноді Венесуела та Сінгапур) виступали проти рівного розподілення зобов’язань; США та ЄС – проти амбіційних зобов’язань щодо фінансування, без звітності від країн, що розвиваються; Австралія, США (від імені «Парасолькової групи») – проти встановлення часових рамок щодо реалізації зобов’язань та за підхід знизу-вверх; група бідних країн – за посилене фінансування з боку розвинутих країн.

Саміт з питань клімату в рамках ООН (вересень 2014 ) зібрав слушні думки та гучні заяви лідерів високорозвинених держав щодо проблеми кліматичних змін: 1) вражаюча промова президента США Б.Обами зі звітом про скорочення викидів вуглекислого газу та обіцянкою укласти договір боротьби зі зміною клімату; 2) Китай пообіцяв до 2020 року скоротити викиди вуглецю на 40%; 3) представники Франції та Німеччини пообіцяли наповнити «Зелений кліматичний фонд» для допомоги «малозабезпеченим країнам» у боротьбі з екологічними викликами по 1 млрд. доларів впродовж кількох наступних років.

http://www.chinadaily.com.cn

http://www.chinadaily.com.cn

Важливим підсумком саміту стало й те, що коаліція мерів 200 міст з загальним населенням 400 мільйонів осіб заявила про готовність щорічно скорочувати емісії парникових газів на 12,4-16,4%.

На підтримку цих процесів у жовтні 2014 року Європейська Рада затвердила нову енергетичну програму для країн ЄС на період 2020-2030 років. Угода містить елементи оновленої енергетичної та екологічної політики для Європи (підвищення енергетичної безпеки, зниження рівня залежності у сфері енергетики, насамперед у поставках газу з Росії, зменшення викидів парникових газів в атмосферу, розвиток відновлюваних джерел енергії). Крім ЄС, на регіональному рівні цими питаннями також займаються МЕРКОСУР, НАФТА.

Складні двотижневі переговори щодо нової кліматичної угоди, яка «вирішувала б усі проблеми довкілля, дослухаючись до всіх», пройшли у грудні минулого 2014 року в столиці Перу Лімі. У результаті було підписано документ «Lima call for climate action» (Лімський заклик до кліматичних дій), згідно з яким держави мають розробити національні плани боротьби зі змінами клімату, а саме: до березня 2015 року вони мали подати в секретаріат Конвенції ООН по клімату зобов’язання на період після 2020 року. Остаточна ж єдина угода щодо скорочення шкідливих викидів в атмосферу має бути підписана під час наступного кліматичного саміту в Парижі вже цієї осені.

 «Проміжною точкою» між Лімою та Парижем стала  екологічна конференція, що пройшла у Женеві у лютому, результатом якої стало затвердження робочого тексту, тобто проекту, конвенції про зміну клімату – «нового Кіотського протоколу», який власне його й замінить у 2020 році.

«Ми тут не змагаємося між собою, ми всі – в одній команді, команді нашої планети», – заявив президент Рамкової конвенції ООН М. П. Відал.

http://www.chinadaily.com.cn

http://www.chinadaily.com.cn

Поступово, але впевнено, світ поволі рухається до результативних шляхів вирішення ситуації. Зокрема, про зменшення на 40% викидів парникових газів до 2030 року заявили міністри ЄС на березневому зібранні у Брюсселі. Про плани зменшення таких же викидів на 28% заявили й у США.

Позитивним зрушенням «превентивної екологічної політики» можна назвати і запуск НАСА на орбіту в січні 2015 року нового супутника, який вимірюватиме вологість ґрунту на всій поверхні Землі. Вчені очікують, що результати його діяльності можна буде використовувати для прогнозу стихійних лих, а також дослідження кліматичних змін.

За даними Міжнародної енергетичної агенції, за останні п’ять років країни-члени Організації економічного співробітництва та розвитку досягли зниження викидів парникових газів у атмосферу. Ці дані показують позитивну тенденцію міжнародних переговорів щодо зміни клімату.

Варто відзначити і заслугу найвідоміших з всесвітніх неурядових організацій, які фактично представляють народні ініціативні екологічні рухи: Міжнародний союз охорони природи (International Union for Conservation of Nature, IUCN), метою якого стало збереження природних ресурсів; Всесвітній фонд дикої природи (World Wide Fund for Nature, WWF), що займається збереженням природи, дослідженням і відновленням природного середовища; і Грінпіс (Greenpeace), що працює задля екологічне відродження та привернення уваги людей і влади до збереження природи.

Дуже активною в плані екологічної політики останнім часом є Франція. На початку квітня 2015 року Ф. Олланд заявив, що Французька Республіка повинна взяти на себе «фінансові витрати» на екологію. Їх розмір складе 2 млрд. євро, які Франція спільно з Індією планує витратити на впровадження «еко-технологій» у виробництво. Цей крок «боротьби з глобальним потеплінням» має слугувати взірцем для усієї Європи, вважає Олланд. Таким способом  Франція водночас і «готує ґрунт» для екологічної конференції в Парижі цієї зими й показує свою чітку та однозначну позицію щодо екологічних змін у світі.

Чого ж очікувати від майбутньої екологічної конференції у Парижі?

Основний висновок, до якого прийшли всі вчені, – тісний взаємозв’язок між викинутим в атмосферу вуглецем у результаті спалювання палива і глобальним потеплінням. Чим більше ми його викидаємо, тим теплішим стає клімат у XXI столітті. Викиди будуть впливати на всі показники: і опади, і рівень Світового океану, і стан крижаного покриву, а уникнути зміни температури не вдасться, однак можна призупинити потепління. Саме для дієвого вирішення цього аспекту гігантської екологічної проблеми зберуться світові лідери у Парижі.

Світова спільнота очікує підписання всеохоплюючої комплексної міжнародної екологічної угоди, яка б стала достойною заміною і з правової, і з фактичної точок зору Кіотського протоколу і справді була дієвою. Головними аспектами, які розглядатимуть, стануть: диференціація відповідальності щодо викидів в атмосферу між розвиненими країнами та державами, що розвиваються; забезпечення зменшення світових викидів в атмосферу на 60%, тобто нижче рівня  2010 року; визначення цілей екологічної політики для усіх країн, враховуючи їхній рівень розвитку та фінансової спроможності; шляхи, щоб сповільнити темпи зміни клімату, долучити до цього процесу розвинені країни; прозорість дій та підзвітність усіх країн-учасників щодо впровадження та виконання екологічних заходів, прописаних в угоді; часові рамки дії угоди.

Що стосується України, то, на думку президента Франції, наша участь у Паризькій кліматичній конференції є дуже важливою, оскільки впливатиме на рівень безпеки держави загалом. Конференція зможе надати Україні «додаткові елементи безпеки, що гарантуватимуть енергетичну незалежність, енергоефективність та заощадливість», що дадуть їй вищий рівень безпеки. Як відомо, Україна є учасником міжнародних екологічних процесів та Кіотських домовленостей.

У Йоханнесбурзі в 2002 р. відбулася конференція ООН зі сталого розвитку  –  «Ріо+10». У доповідях та підсумкових документах було підтверджено прихильність міжнародної спільноти до сталого розвитку, аргументовано необхідність створення гуманного, справедливого і турботливого глобального суспільства. Наголошено на необхідності взаємної відповідальності, глобального консенсусу та партнерства між усіма державами та народами. Без сумніву, що результати грудневої паризької еко-конференції матимуть вплив на усі країни, народи та популяції без винятку. Від неї залежатиме, чи зможе людство перемогти проблему зміни клімату, чи ця проблема переможе його.

Людству необхідна нова екологічна стратегія, що передбачала б реальне: 1) визнання загрози зміни клімату однією з основних для всього людства, а збереження екосистеми – головною метою людства у сфері міжнародних екологічних відносин; 2) усвідомлення необхідності спільності заходів держав та міжнародних організацій щодо ліквідації наслідків антропогенного впливу на природу та реалізація інноваційної екологічної стратегії щодо використання природних ресурсів; 3) впровадження альтернативних методів отримання енергії, ресурсо- та енергозберігаючих технологій паралельно з запровадженням у  дію концепцій екологічної свідомості, екологічної етики та раціонального використання природних ресурсів населення; 4) реалізації стратегії щодо зменшення антропогенного впливу фізичних осіб та компаній на озоновий шар шляхом реалізації міжнародних екологічних ініціатив, екологізації економічних систем та створення мережі глобального екологічного моніторингу.