Автор – Кобринович М., аналітик Free Voice IAC

www.visnuk.com.ua

www.visnuk.com.ua

Після подій Євромайдану та Революції Гідності в Україні дуже гостро постала проблема проведення ефективних реформ, а не просто їх імітації. Активісти «Реанімаційного пакету реформ» з цією метою розробили «дорожню карту». Серед передбачених активістами напрацювань є дві, що стосуються електронного врядування – «Розвиток електронного врядування в Україні» та «Реформа із запровадження електронної демократії».

Електронне врядування має декілька напрямків: електронна взаємодія органів влади, доступ до даних, електронні послуги, електронна участь громадян в управлінні тощо. Електронне урядування покликане вирішити декілька проблем. Насамперед, це корумпованість та заангажованість органів влади, як наслідок – брак, а то й цілковита відсутність довіри до чиновників, також відсутність громадського контролю за діяльністю органів влади.

Чим е-урядування корисне для влади та громадян? Воно означає автоматизацію процесів обміну документів між відомствами. Ті самі документи можуть використовуватись декілька разів. Також це зробить систему управління більш прозорою, забезпечить відкритий доступ до даних, а тому підвищить довіру громадян. Що важливо, це економить час, зусилля та пришвидшує процес отримання довідки, реєстрації як фізичної особи тощо; дозволяє отримувати необхідні дані чи послуги у режимі 24/7, уникнути паперової тяганини та бюрократії. Крім того, спрощує систему управління.

Повноцінне впровадження електронного урядування стане ще одним кроком України у бік Європейського союзу. Проте за умови, що всі проекти відповідатимуть стандарту ЄС Electronic identification and trust services (eIDAS).

Згідно з результатами міжнародного оцінювання стану електронного урядування та електронної участі громадян в урядуванні «United Nations E-Government Survey 2014: E-Government for the Future We Want» Україна посіла 87 та 77 місця серед 193 країн-членів ООН.

В Україні вже існує певна нормативна база, яка регулює електронне урядування. Першим таким документом став закон України “Про електронні документи та електронний документообіг” від 22.05.2003. Варто також відзначити закон України “Про доступ до публічної інформації” від 13.01.2011,  стратегію сталого розвитку “Україна – 2020″, концепцію розвитку електронного урядування в Україні, затверджене розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.12.2010 розпорядження від 11.09.2013 “Про  затвердження плану заходів щодо створення Єдиного державного порталу адміністративних послуг” і т.д.

Також вже впроваджено кілька проектів з електронного урядування. Громадяни можуть подавати електронні петиції на сайтах Верховної Ради та Президента. Кожен може створити петицію у спеціальній вкладці на Офіційному інтернет-представництві Президента. П. Порошенко дав офіційну відповідь на 33 петиції, а на розгляді зараз перебуває ще 3. До слова, аби Президент розглянув петицію, вона повинна набрати 25 тисяч підписів за 30 днів.

Ефективно вже декілька років працює система Електронного вступу до ВНЗ: у 2015 році 569 795 заяв із 1 396 681 зареєстровано в електронному вигляді. Діє декілька ресурсів: Портал державних послуг – igov.org.ua,  Державне агентство з питань електронного урядування України – e.gov.ua, Національний портал відкритих даних – data.gov.ua. Зараз на Порталі державних послуг igov.org.ua  загалом доступно 213 послуги, 42 – повинні незабаром з’явитися, а ще 922 – перебувають на стадії розробки. За підсумками 2015 року найбільша кількість послуг на тому ж ресурсі  доступна жителям Дніпропетровської області (159), далі іде Вінницька (93) та Київська (79).

Чудовим прикладом впровадження електронного урядування на пострадянському просторі є Естонія. Там ця система запрацювала ще у 1998 році. При чому, впроваджували електронне урядування таким чином, аби уникнути «цифрової нерівності»: навіть пенсіонерів навчали грамотно користуватися цими послугами. Естонці на виборах до Європейського парламенту у 2014 році третину голосів  віддали онлайн. У рейтингу ООН, Естонія посідає 15 та 22 місця з розвитку стану електронного урядування та електронної участі.

У Естонії розробили спеціальний мобільний додаток, який визначає найближче місце для парковки та надає можливість одразу розрахуватися за допомогою смартфону. У сусідній Польщі функціонує окреме Міністерство управління та цифризації, що спеціалізується на електронному врядуванні. Сінгапур ще у 1999 році став першою країно, де було впроваджено глобальний урядовий портал eCitizen Centre, що поєднує різні аспекти суспільного життя.

У Львові, який  є лідером серед українських міст щодо темпів розвитку ІТ-сфери, теж намагаються впроваджувати комплексні реформи у цій галузі. Минулого року у місті запустили електронний кабінет мешканця, але поки у ньому доступно тільки 27 послуг. Також діє Центр надання адміністративних послуг. Зараз у Львівській міській раді працюють над створенням картки мешканця міста, яка б поєднувала у собі всі електронні послуги, також розробляють електронну картку пацієнта. Планують запровадити закупівлі у державній системі електронних закупівель ProZorro, аби кожен мешканець міг дізнатись на що місто витрачає кошти. Йде робота  над електронним квитком для громадського транспорту. Планують також оновити сайт Міської ради та запровадити можливість подання електронних петицій.

Восени 2015 р. у Львові відбувся Форум електронного врядування за участі міністрів, представників бізнесу та народних депутатів, на якому обговорили проблеми та перспективи сфери е-урядування в Україні. Тоді ж і запровадили ще одну інновацію у сфері електронних послуг: львів’яни можуть оформити свідоцтво про народження дитини просто у пологовому будинку.

Висновки. В Україні вже є певні напрацювання щодо функціонування системи електронного урядування. Так само існує низка проблем, які потребують нагального вирішення. Тому ми сформували список рекомендацій, як пришвидшити ці процеси в Україні: 1) Політична еліта повинна всіляко підтримувати впровадження електронних технологій в управлінні; 2) Потрібно подолати «цифрову нерівність» серед населення, провести просвітницьку діяльність, забезпечити можливість користуватися цими послугами людям з обмеженими можливостями; 3) Створити інтегровану та ефективну систему надання електронних послуг на різних рівнях з умовою повної безпеки персональних даних та унеможливлення кібератак; 4) Треба підготувати відповідні кадри або перекваліфікувати вже наявні.