Автор – Педан Анастасія, аналітик Free Voice Information Analysis Center

Минуло понад два роки з часу легендарного за своєю прихильністю до України голосування держав у рамках Генеральної Асамблеї ООН за резолюцію №68/262 про територіальну цілісність України. Тоді чи не вперше за час розв’язання  і ескалації російсько-українського конфлікту світ продемонстрував єдність стосовно України, щоправда, лише у формі підтримки територіальної цілісності України і невизнання референдуму в Криму.

ipress.ua

ipress.ua

Чи змінилася загальна риторика щодо агресивних дій Російської Федерації у новоприйнятій резолюції “Ситуація з правами людини в АР Крим та Севастополі (Україна)”? Безумовно, так; ба навіть більше: її можна вважати перемогою української дипломатії. Такий висновок напрошується через низку ключових факторів:

- Росію вперше на документальному рівні ООН визнано державою-окупантом, а Крим і Севастополь, відповідно, – тимчасово окупованою територією;

- російську сторону закликано діяти згідно з нормами міжнародного права, і передусім надати міжнародним правозахисним механізмам (Місія ООН з моніторингу за дотриманням прав людини в Україні) безперешкодний доступ до півострова з метою якісного і всеохопного моніторингу ситуації з прав людини;

- засуджено запровадження Росією її правової системи, що негативно впливає на ситуацію з правами людини в Криму;

- подано звернення до Управління Верховного комісара ООН з прав людини задля підготовки ним окремого тематичного звіту про ситуацію в Криму;

- засуджено примусове залучення жителів окупованого півострова до служби у російських збройних силах;

- підкреслено необхідність звільнення незаконно утримуваних Росією громадян України, а також зняття заборони щодо діяльності Меджлісу кримськотатарського народу.

Усе б нічого, але процедура голосування іноді буває більш промовистою, ніж його результат. Так, найяскравіше виявила себе Білорусь, яка намагалася зірвати голосування ще до його початку. Спроба зазнала краху, знайшовши протест з боку 101 держави.

www.pravda.com.ua

www.pravda.com.ua

Тепер про цифри. Доречним є порівняти кількість голосів “за”, “проти” і “утримався” під час голосувань за резолюції  ГА ООН 2014 і 2016 років відповідно, адже саме цей показник є чи не найбільш промовистим з точки зору понад дворічної підтримки рівня ентузіазму щодо прихильності до України.

Рік голосування за резолюцію За” Проти” Утримався”
2014 100 11 58
2016 73 23 76

Як видно з порівняння, єдність світової спільноти щодо підтримки України поступово знижується, натомість табір байдужих і тих, хто нас не сприймає, – тільки росте.

Якщо говорити про позиції конкретних держав у нинішньому голосуванні, то євроатлантична спільнота на чолі зі США, Сполученим Королівством, Францією, Німеччиною, Канадою, а також Австралією, Японією та низкою інших продемонстрували непохитність своїх поглядів щодо російсько-українського конфлікту і територіальної цілісності України. Незважаючи на це, табір проукраїнських (а фактично – прогуманно) налаштованих держав суттєво скоротився (на 27 %) за рахунок переходу багатьох держав периферії, а також тих, що не залучені активно до світового політичного процесу (а тим більше – теми України), до “нейтральних”: Сінгапур, Чилі, Гватемала, Гвінея, Індонезія, Малайзія, Мальдіви, Філіппіни, Лівія, Кувейт, Нігер, Нігерія, Кабо-Верде, Бенін, Бахрейн та ін. До цього табору долучилася і Мексика.

Проти резолюції за класикою жанру проголосували РФ і її сателіти Білорусь, Куба, КНДР, Сирія, Вірменія, Венесуела тощо; до них приєдналися раніше нейтральні Китай, Індія, Ангола, Бурунді, Комори, Камбоджа, Еритрея, Казахстан, Узбекистан; а також Іран, Узбекистан і Сербія, які в голосуванні 2014 року участі не брали.

Позиція Білорусі викликала обурення української сторони, адже така поведінка, за словами віце-спікера ВР Ірини Геращенко, є “ножем у спину”, і “якщо Київ не захистить незалежність, наступним буде Мінськ”. Постійний представник України в ООН Володимир Єльченко повідомив, що особисто висловив невдоволення білоруському представнику, на що у відповідь не почув жодного аргументу. Так чи інакше, зрозуміло, що спроба блокування резолюції — ініціатива саме Росії, здійснена руками залежної Білорусі, що вже й казати про заздалегідь продуману стратегію підбурення інших держав щодо доцільності голосувати “проти”.

Як уже було зазначено, до тих, хто утримався, долучилося 27 країн, які у ще у 2014 році займали лояльнішу щодо України позицію, тобто голосували “за”. Покинули табір “нейтральних” 9 держав, зазначених вище, які проголосували “проти” резолюції у 2016 році.

Висновки. Незважаючи на залучення в голосуванні за резолюцію щодо Криму саме політичного елементу як визначального (хоча доречніше і раціональніше було б керуватися міжнародно-правовими і гуманістичними принципами), резолюція Генеральної Асамблеї ООН щодо Криму і Севастополя, прийнята 15 листопада 2016 року, стала значним кроком уперед, як мінімум, для ідентифікації “хто є хто” у російсько-українському конфлікті, а як максимум — для подальшого його вирішення на користь не лише України, а й передусім прав людини, міжнародного права, підтримки миру і безпеки у світі. Успіх української дипломатії навіть у порівнянні із голосуванням за резолюцію  2014 року, коли, здавалося б, хвиля єдності та ентузіазму щодо підтримки України була надвисокою, тепер значно зріс. Тоді ми виграли кількісно, бо за резолюцію проголосувало 100 держав; зараз ми виграли якісно, і це важко заперечити. Та варто розуміти і те, що якість без консолідованої підтримки — питання часу. Розширення табору проросійськи налаштованих держав порівняно з голосуванням у 2014 році не може не наштовхувати на думку про те, що з часом Росії все легше заручатися підтримкою старих і нових сателітів. Україні ж заручатися підтримкою світової спільноти все важче, особливо на фоні інших глобальних криз і протиріч, а також внутрішньополітичної нестабільності. Святкуючи чергову перемогу на дипломатичному полі, важливо не зазнати поразки на стратегічному.