Автор – Кюль Ш., переклала з німецької Вачко М., перекладач  Free Voice IAC 

Джерело публікації: Frankfurter Allgemeine Zeitung

www.faz.net

www.faz.net

Система кредитів була багатообіцяльною реформою Болонського процесу, проте на практиці вона виявилася непідхожою. Зараз її мовчки  відправляють в останню путь.

Більша частка студентської мобільності – велика обіцянка Болонської реформи. Так, завдяки єдиному освітньому європейському простору студенти мали можливість без проблем змінювати спеціальності у власному університеті, університетах своєї країни, і, особливо, у ВНЗ різних європейських країн. На погляд європейських міністрів освіти, передумовою було те, що досягнення студентів у різних закладах можна було б зіставляти.

Із обов’язковим уведенням системи кредитів ECTS заздалегідь можна було точно до години вирахувати затрачений час студентів на певний курс. Ця система із довжелезною назвою «Credit Transfer and Accumulation System», скорочено ECTS, мала б уможливити безпроблемне зіставлення кредитів, які студент здобув, до прикладу, у Сорбонні, із кредитами університету Білефельда, та їх перезарахування.

Кредити ECTS – єдина європейська «валюта»

Щоб отримати один кредит, студент повинен затратити 30 годин для здачі курсу, підготовки вдома, написання рефератів чи дослідницьких робіт, у кожному разі, у Німеччині. У Португалії та Данії один кредит ECTS можна здобути за 28 годин, у Італії чи Іспанії – 25, тому що міністри освіти забули визначити точну кількість годин за один кредит.

Кредит ECTS мав паралельно із євро, єдиною європейською валютою, стати власною формою «штучної валюти» в університетах. Із євро в гаманці набагато простіше подорожувати за межами власної країни, ніж із портмоне з багатьма національними валютами, так і валюта ECTS мала мотивувати до мандрівок поза «межами виховання».

Фікція зіставлення

Міністри культури та ректори ВНЗ відмовилися від цієї системи у своїй офіційній заяві у середині липня. Після того, як кредити ECTS упродовж останніх років усе більше послаблювалися міністрами культури, в опублікованій заяві з конференції міністрів культури та ректорів ВНЗ чітко визначено, що для «визнання результатів у країні навчання та поза її межами» центральним пунктом мають стати компетенції, здобуті в інших університетах, і не має більше відбуватися «зіставлення кредитів ECTS». За задумом міністрів культури, для зарахування результату у майбутньому буде неважливо, чи модуль, семінар або ж дослідницьку роботу оцінили трьома, вісьмома чи п’ятнадцятьма кредитами ECTS. Досі міністри ще ні разу так чітко не заявляли, що кредити не виконали тієї мети, для якої вони власне і були запроваджені.

Міністри культури та ректори навчальних закладів виразно у своїй заяві засвідчують, що  вони не плекають жодних надій, що кредити ECTS мають щось спільне із справжнім навчанням кожного студента. Занадто гнітючим є й доказ, що визначений у кредитах ECTS час на семінари, лекції, іспити та самостійне опрацювання матеріалу навіть і близько не збігається з часом, який студенти насправді на це затрачають. Занадто очевидним стало те, що зважаючи на високу фікцію освітньо-політичних планових показників, які були визначені у кредитах, обчислення почали яскраво нагадувати соціалістичні планові економіки.

«Гнучкі зарахування» та «вигідна незаконність»

Міністри культури та ректори реагують фактичним відходом від системи кредитів на те, що впровадження цих кредитів виявилося найбільшою перепоною для мобільності студентів. Навчальні плани бакалаврів та магістрів так точно були прораховані у кредитах ECTS, що рідко коли за досягнення у закордонному закладі Ви отримували ту ж кількість кредитів, що й у власному університеті. Навіть у закладах одного міста за семінар можна було отримати на один кредит менше, ніж треба. Навчання за кордоном функціонувало лише завдяки тому, що результати з іншої країни «великодушно зараховувалися». Коли бракувало двох кредитів, то вони додавалися помахом магічної палички.

Якби систему кредитів у останні роки сприймали так-сяк серйозно, то офіційна вимога деяких ректоратів та президентів щодо «гнучкого перезарахування» отриманих за кордоном досягнень не була нічим іншим, як вимогою до викладачів дозволити запанувати «вигідній незаконності». Разом із практикою, яка частково спантеличує керівництво, міністри культури зараз покінчили, заявивши, що кредити ECTS більше не мають бути підставою визнання досягнень.

Вихід із пастки спільного вирішення

Заява показує, що міністри культури та ректори знайшли вихід, за допомогою якого вони можуть звільнити німецькі університети та технічні заклади із тенет європейської системи кредитів. На ар’єрсцені міністри освіти різних країн Європи уже давно давали зрозуміти, що введення такої ригідної системи було основною помилкою Болонської реформи.

Проте окремі країни єдиного європейського освітнього простору, а особливо окремі федеральні землі, кантони та регіони не можуть вийти із європейського концерту політиків освіти. Найпоширенішим аргументом на ар’єрсцені є той, що забагато європейських країн насилу впровадили систему кредитів, тому попри всю виправдану критику бюрократичних ексцесів, що виникли, легкого шляху назад немає. У політології цей феномен називають «пасткою спільного вирішення»: політики усвідомлюють, що зробили помилку, але не можуть її виправити, бо було залучено забагато політичних акторів.

Відмова від системи кредитів?

Штаб конференції ректорів ВНЗ та міністри культури, що підготували цю заяву, здається, зараз знайшли вихід із цієї пастки. Вони відмовляються повністю відходити від системи кредитів  ECTS. Так вони занадто чітко віддалилися від міністрів освіти. Хоча у Європі є різні спроби відмінити цю систему, проте через складний процес голосування наразі це виглядає так, наче офіційне поховання кредитів ECTS відбудеться на одній з наступних міжнародних конференцій з питань Болонської реформи. До цього рішення німецькі міністри культури ослаблять систему настільки, що вона стане лише допоміжним засобом для «планування напрямів навчання та ресурсів» у ВНЗ.

Тому й не дивно, що у передових університетах та технічних закладах розмірковують над тим, щоб у майбутньому цілком відмовитися від суті системи кредитів та більше не забезпечувати  напрями навчання кредитами ECTS. Урешті, це залежатиме від окремих напрямів, факультетів, інститутів; від того, чи захочуть ще повертатися до кредитів і чи захочуть організовувати  свої напрями навчання без планових чисел, які були створені для трансферу досягнень.